Україна 2030Е — країна з розвинутою цифровою економікою

Зміст

Резюме

  • Цифровізація (з англ. digitalization) — це впровадження цифрових технологій в усі сфери життя: від взаємодії між людьми до промислових виробництв, від предметів побуту до дитячих іграшок, одягу тощо. Це перехід біологічних та фізичних систем у кібербіологічні та кіберфізичні (об'єднання фізичних та обчислювальних компонентів). Перехід діяльності з реального світу у світ віртуальний (онлайн).

  • Цифрові технології: Інтернет речей, роботизація та кіберсистеми, штучний інтелект, великі дані, безпаперові технології, адитивні технології (3D-друк), хмарні та туманні обчислення, безпілотні та мобільні технології, біометричні, квантові технології, технології ідентифікації, блокчейн тощо.

  • Споживачами цифрових технологій виступають усі — держава, бізнес, громадяни.

  • Цифровізація — це один із головних факторів зростання світової економіки в найближчі 5–10 років. Крім прямого підвищення продуктивності, яке отримують компанії від цифрових технологій, є ланцюг непрямих переваг цифровізації, як-от економія часу, створення нового попиту на нові товари й послуги, нова якість та цінність тощо.

  • Цифровізація стане головним інструментом для досягнення стратегічної цілі України — збільшення ВВП у 8 разів, до 1 трлн дол. у 2030Е, та забезпечення добробуту, комфорту та якості життя українців на рівні, вищому за середній показник у Європі.

  • Згідно з оцінками, які ми наводили у Розділі 1 Стратегії, частка цифрової економіки у ВВП найбільших країн світу у 2030Е досягне 50–60%. В Україні цей показник, за нашими оцінками, може бути ще вищим — 65% ВВП (за реалізації форсованого сценарію розвитку цифрової економіки в Україні).

  • Цифрова економіка — це тип економіки, де ключовими факторами (засобами) виробництва є цифрові дані: числові, текстові тощо. Їх використання як ресурсу дає змогу істотно підвищити ефективність, продуктивність, цінність послуг та товарів, побудувати цифрове суспільство.

  • Цифрове суспільство — це суспільство, яке інтенсивно та продуктивно використовує цифрові технології для власних потреб (самореалізація, робота, відпочинок, навчання, дозвілля кожного), а також для досягнення та реалізації спільних економічних, суспільних та громадських цілей.

  • Цифрова економіка охоплює бізнес у всіх галузях економічної діяльності, тобто не тільки в секторі інформації та телекомунікацій, а й у базових галузях промисловості, в сільському господарстві, будівництві тощо.

  • Цифрова економіка пронизує всі сектори за всіма категоріями: державний та приватний; реальний, невиробничий та фінансовий; видобувний, обробний та сектор послуг.

  • Цифрові тренди — це напрями розвитку цифрових технологій. Ключові цифрові тренди, станом на 2019 р.:

    • - дані, які стають головним джерелом конкурентоспроможності;
    • - розвиток сфери Інтернету речей (Internet of things, IoT);
    • - цифрові трансформації як окремих бізнесів, так і цілих секторів;
    • - економіка спільного користування (sharing economy);
    • - віртуалізація фізичних інфраструктурних IT-систем;
    • - штучний інтелект (ШІ, з англ. artificial intelligence, або AI);
    • - цифрові платформи.

  • Проблеми, які перешкоджають розвитку в Україні цифрових трендів та трансформації української економіки в цифрову:

    • 1. Інституційні

      • - Низька включеність державних установ щодо реалізації Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства (Цифрова адженда України)
      • - Невідповідність профільного законодавства глобальним викликам та можливостям (прогресивні розроблені законопроекти досі не стали законами)
      • - Невідповідність національних, регіональних, галузевих стратегій та програм розвитку цифровим можливостям.

    • 2. Інфраструктурні

      • - Низький рівень покриття території країни цифровими інфраструктурами (для прикладу, мета ЄС до 2020Е покрити 100% території широкосмуговим доступом до Інтернету, в Україні цей показник складає близько 60%)
      • - Відсутність окремих цифрових інфраструктур (для прикладу, інфраструктури Інтернету речей, електронної ідентифікації та довіри тощо)
      • - Нерівний доступ громадян до цифрових технологій та нових можливостей (цифрові розриви).

    • 3. Екосистемні

      • - Слабка державна політика щодо стимулів та заохочень розвитку інноваційної економіки
      • - Незрілий ринок інвестиційного капіталу
      • - Застаріла система освіти, методик викладання, відсутність фокусу на STEM-освіту, soft skills та підприємницькі навички, недосконалі моделі трансферу технологій та закріплення знань та умінь
      • - Дефіцит висококваліфікованих кадрів для повноцінного розвитку цифрової економіки та цифровізації взагалі.

    • 4. У сфері електронного уряду та урядування («держава у смартфоні»)

      • - Низький рівень автоматизації та цифровізації державних послуг через слабку мотивацію урядових установ (немає повного розуміння потенційної вигоди від тотальної цифровізації).

  • Існують два сценарії розвитку цифрової економіки України залежно від оцінки критичності та необхідності здійснення швидких та глибоких змін у традиційному економічному укладі: інерційний (еволюційний) та цільовий (форсований).

  • У разі реалізації інерційного сценарію українська економіка залишиться неефективною, триватиме трудова міграція та «відтік мізків», українська продукція програє конкуренцію на зовнішніх ринках. Україна залишиться на задвірках цивілізації̈.

  • Цільовий (форсований) сценарій передбачає перехід української економіки до цифрової за 3–5 років.

  • За реалізації форсованого сценарію Україна до 2030Е стане європейським лідером у галузі інновацій та нових технологій, перетвориться на інтелектуальний хаб, де буде створено найпривабливіші в регіоні умови для розвитку потенціалу людей.

  • Реалізація форсованого сценарію означає досягнення таких KPI до 2030Е:

    • 65% — частка цифрової економіки в загальному ВВП України в 2030Е
    • 99,9% українських домоволодінь мають широкосмуговий доступ до мережі Інтернет (ШСД)
    • 100% — покриття території України 4G–5G
    • 99% усіх автомобільних і залізничних магістралей та 95% сільської місцевості покрито технологіями мобільного Інтернету
    • 99,9% громадян мають цифрову ідентифікацію (citizen-card, Mobile ID) та технічні можливості користуватися довірчими послугами тощо. (детальніше див. розділ 6.7.5).

  • Для реалізації в Україні форсованого сценарію держава має стати цифровим революціонером та взяти не себе відразу декілька ролей:

    • - лідер та експериментатор;
    • - регулятор і захисник;
    • - популяризатор.

  • Уряд України насамперед має зробити такі кроки (спільно з бізнесом):

    1. реалізувати проекти побудови твердої інфраструктури:

      • - розбудова фіксованої інфраструктури ШСД до мережі Інтернет;
      • - розбудова інфраструктури мобільного Інтернету;
      • - розбудова радіоінфраструктури (LoRaWan тощо) для проектів Інтернету речей;
      • - розбудова інфраструктури громадського доступу до Wi-Fi;
      • - розбудова обчислювальної інфраструктури (т. з. хмарна, або віртуалізована інфраструктура);
      • - створення інфраструктури кібербезпеки.

    2. створити м'які інфраструктури — інфраструктуру ідентифікації та довіри (citizen ID, mobile ID, bank ID), інфраструктури відкритих даних, державних послуг (e-government), інтероперабельності, e-комерції та e-бізнесу, транзакційно-процесингову інфраструктуру, інфраструктуру життєзабезпечення, геоінформаційну інфраструктуру, блокчейн-інфраструктуру.

    3. ініціювати та реалізувати проекти цифрової трансформації, інтегрувати ці ініціативи в локальні, регіональні, національні проекти розвитку.

  • Зрештою держава повинна стати замовником і першим покупцем інновацій та цифрових сервісів, що буде поштовхом для утворення нових ринків.

  • Звичайно в цифровізації, як і будь-якої зміни, є дві сторони медалі. Головний ризик цифрової трансформації економіки — це можливе зростання рівня безробіття.

  • Тотальна цифровізація в Україні призведе до втрати роботи громадянами в окремих галузях та секторах, але саме цифровізація і створить нові напрямки, котрі врешті-решт уже через декілька років (або декілька місяців) зумовлять новий попит. І цей попит на «руки та мізки», як показує досвід промислових революцій, буде набагато більшим за попит у минулому періоді.

  • Також цифровізація всіх сфер життя призведе до того, що громадяни України та бізнес будуть все більше потерпати від зростання кіберзлочинності.

  • Саме тому держава має докласти всіх зусиль, щоб суспільство знало про існуючі ризики, а також надати консультаційну та технологічну підтримку в упровадженні та використанні захищених інформаційно-комунікаційних систем, інфраструктур, платформ.

  • Вигоди від цифровізації матимуть усі — громадяни, бізнес, державні службовці, політики, економіка України в цілому.

  • Цифровізація істотно збільшить продуктивність праці в Україні та стане потужним мультиплікатором, здатним у найкоротший час запустити українську економіку й забезпечити її реальне зростання на 10–12% на рік.

  • Загальний обсяг інвестицій у цифровізацію промисловості, бізнесу та виробництв до 2030Е може скласти до 70 млрд дол., а в цифрові інфраструктури — до 16 млрд дол. (з них 80% - це кошти приватних компаній).

  • Відповідно, споживання продукції та послуг сектору інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) локальним ринком складе від 86 до 100 млрд дол., не враховуючи громадського сегменту (без приватного споживання в домогосподарствах).

  • Цифровізація дасть можливість:

    • - створювати щонайменше від 11% (у 2021Е) до 95% (2030Е) додаткового ВВП на рік;
    • - за 10 років додатково створити до $1 260 млрд ВВП;
    • - за 10 років збільшити надходження в бюджет на $240 млрд;
    • - створити 700 тис. нових робочих місць (без урахування експортної IT-індустрії).

  • Кожен українець зможе легко капіталізувати себе, свої, знання, вміння та навички завдяки використанню цифрових технологій.

6.7.1 Цифрова економіка. Термінологія

Цифрова економіка — це тип економіки, де ключовими факторами та засобами виробництва є цифрові дані (бінарні, інформаційні тощо) та мережеві транзакції, а також їх використання як ресурсу, що дає змогу істотно збільшити ефективність та продуктивність діяльності та цінність для отриманих продуктів та послуг.

Цифрова трансформація (цифровізація) — це перетворення наявних аналогових (іноді електронних) продуктів, процесів та бізнес-моделей організації, в основі якої лежить ефективне використання цифрових технологій.

Цифрові технології (згідно з аналітичними звітами Давоського економічного форуму): Інтернет речей, роботизація та кіберсистеми, штучний інтелект, великі дані, безпаперові технології, адитивні технології (3D-друк), хмарні та туманні обчислення, безпілотні та мобільні технології, біометричні технології, квантові технології, технології ідентифікації, блокчейн (перелік не є вичерпним та доповнюється).

Ключові технології цифрових трансформацій

Ключові технології цифрових трансформацій

Джерело: Національна стратегія Індустрії 4.0, АППАУ

Цифрова трансформація означає інтеграцію цифрових технологій у всі сфери бізнесу. Ця інтеграція призводить до принципових змін у тому, як діють громадяни, підприємства та організації, як вони забезпечують цінність для себе, своїх працівників, клієнтів, партнерів, досягаючи власних та спільних, економічних та соціальних цілей швидше, дешевше та з новою якістю.

Цифровізація — це насичення фізичного світу електронно-цифровими пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-комунікаційної взаємодії між ними.

Індустрія 4.0 — це цифрова трансформація виробничих процесів (цифровізація на підприємствах).

Цифрові інфраструктури — комплекс технологій, продуктів та процесів, що забезпечують обчислювальні, телекомунікаційні та мережеві можливості електронної взаємодії, обміну даними, сигналами тощо. Цифрові інфраструктури є основою цифрової економіки. Вони поділяються на опорні (тверді) та сервісні (м’які).

Опорні (тверді) інфраструктури:

  • фіксована інфраструктура широкосмугового доступу до Інтернету (ШСД): магістральні, дистрибуційні та локальні мережі, точки обміну трафіком тощо;
  • мобільна інфраструктура зв’язку та широкосмугового доступу (3G, 4G, 5G);
  • радіоінфраструктура (LoRaWan тощо) для проектів Інтернету речей (сенсори, датчики тощо);
  • радіоінфраструктура (насамперед Wi-Fi на рівні міст, селищ, різних закладів туристичних об’єктів тощо.);
  • інфраструктура супутникового зв’язку;
  • обчислювальна інфраструктура (т. з. хмарна, або віртуалізована, інфраструктура);
  • інфраструктура кібербезпеки.

Сервісна (м’яка) інфраструктура:

  • інфраструктура ідентифікації та довіри (citizen ID, Bank ID, mobile ID);
  • інфраструктура відкритих даних;
  • інфраструктура державних послуг (e-government);
  • інфраструктура інтероперабельності (API, стандарти європейської ISA);
  • інфраструктура e-комерції та e-бізнесу (e-contract, e-invoicing, e-logistics);
  • транзакційно-процесингова інфраструктура (онлайн-платежі, інструменти cashless, сервіси fintech);
  • інфраструктура життєзабезпечення (цифрові медичні, освітянські, транспортні, логістичні та інші системи, системи громадської безпеки);
  • геоінформаційна інфраструктура (прив'язки цифрових даних до просторових об'єктів);
  • промислові цифрові інфраструктури (Індустрія 4.0).

Широкосмуговий доступ до Інтернету (ШСД) — доступ до Інтернету з високою швидкістю передачі даних.

Бачення UIF щодо параметрів послуги ШСД *

Рік 2020Е 2022Е 2025Е 2030Е
Швидкість передавання даних Мбіт/сек ** 30 50 100 1000

* Загальнодоступні (універсальні) телекомунікаційні послуги — мінімальний набір визначених Законом України №1280-IV від 18.11.2003 «Про телекомунікації» телекомунікаційних послуг нормованої якості, доступний усім споживачам на всій території України;
** Вказані швидкості стосуються фіксованої інфраструктури, щодо мобільної або супутникової — параметри швидкості відрізняються.

Цифровий розрив (цифрова нерівність) — нерівність у доступі до можливостей в економічній, соціальній, культурній, освітній галузях, які існують або поглиблюються в результаті неповного, нерівномірного або недостатнього доступу до комп’ютерних, телекомунікаційних та цифрових технологій. Цифровий розрив може бути, зокрема, штучним, тобто таким, що стався внаслідок надзвичайної події, наприклад через вандальні дії в телекомунікаційній інфраструктурі оператора.

Цифровий стрибок — це стрибкоподібний розвиток, що означає швидку зміну, здійснену організацією, суспільством, сферою або країною для переходу на вищий рівень розвитку завдяки технологіям, минаючи проміжні стадії, які є природними в інших випадках.

Sharing economy (спільна економіка) — це спільне використання ресурсів, сервісів, можливостей.

Digital by default — це принцип, згідно з яким цифрова (електронна) версія процесу, системи стає основною, водночас відповідна аналогова перестає супроводжуватися або існувати взагалі.

Data у цифровій економіці — це ресурс та засіб виробництва, який може стати фактором капіталізації як власного (віртуального), так і аналогового контуру, що призводить до «ресурсотворення» та появи доданої вартості (а не лише використання, на прикладі природних ресурсів). Більше даних — більше ресурсів.

Network effect — феномен зростання споживчої цінності мережі у міру зростання числа її вузлів, масштаб та «зв’язки», мережевий ефект.

Open systems — відкриті стандарти та доступність, масштабованість.

Integration (Digital Twin) — інтегральна взаємодія віртуального, фізичного, біо (кіберфізичні, кібербіосистеми).

Цифрове суспільство — це суспільство, яке інтенсивно та продуктивно використовує цифрові технології для власних потреб — самореалізації, роботи, відпочинку, навчання, дозвілля, а також для досягнення та реалізації спільних економічних, суспільних та громадських цілей.

Принципи цифровізації

Цифровізацію варто розглядати як інструмент, а не як самоціль. За системного державного підходу цифрові технології стимулюватимуть створення робочих місць, підвищення продуктивності, темпів економічного зростання та якості життя громадян України.

Так, у «Цифровій адженді України» та Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України сформульовано основні принципи цифровізації. Дотримання цих принципів є визначальним для створення й реалізації переваг, що їх надають цифрові технології, та користування цими перевагами.

Принцип 1. Цифровізація повинна забезпечувати кожному громадянинові рівний доступ до послуг, інформації та знань, що надаються на основі інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій.

Принцип 2. Цифровізація повинна бути спрямована на створення переваг у різних сферах повсякденного життя. Цей принцип передбачає підвищення якості надання послуг з охорони здоров’я та отримання освіти, створення нових робочих місць, розвитку підприємництва, сільського господарства, транспорту, захисту навколишнього природного середовища, сприяння подоланню бідності, запобігання катастрофам, гарантування громадської безпеки тощо.

Принцип 3. Цифровізація є інструментом економічного зростання шляхом підвищення ефективності, продуктивності та конкурентоздатності завдяки використанню цифрових технологій. Цей принцип передбачає досягнення цифрової трансформації галузей економіки, сфер діяльності, набуття ними нових конкурентних якостей та властивостей.

Принцип 4. Цифровізація повинна сприяти розвитку інформаційного суспільства та засобів масової інформації. Створення контенту, насамперед українського, відповідно до національних або регіональних потреб сприяє соціальному, культурному та економічному розвитку, а також зміцненню інформаційного суспільства та демократії в цілому.

Принцип 5. Цифровізація повинна орієнтуватися на міжнародне, європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до ЄС, виходу на європейський і світовий ринок.

Принцип 6. Стандартизація є основою цифровізації, одним із головних чинників її успішної реалізації.

Побудова лише на українських стандартах цифрових систем, платформ та інфраструктур, які мають бути використані громадянами, бізнесом та державою для участі, конкуренції та успіху у глобальній економіці та на відкритих ринках, неприпустима. Винятком можуть бути відповідні програми у сфері оборони та безпеки, в яких застосування інших стандартів (національних, міждержавних) є аргументованим.

Принцип 7. Цифровізація повинна супроводжуватися підвищенням рівня довіри й безпеки.

Інформаційна безпека, кібербезпека, захист персональних даних, недоторканність особистого життя та прав користувачів цифрових технологій, зміцнення та захист довіри у кіберпросторі є, зокрема, передумовами одночасного цифрового розвитку та відповідного запобігання супутнім ризикам, їх усунення та управління ними.

Принцип 8. Цифровізація як об’єкт фокусного та комплексного <державного управління.

Основними завданнями держави на шляху до цифровізації країни є корегування вад ринкових механізмів, подолання інституційних та законодавчих бар’єрів, започаткування проектів цифрових трансформацій національного рівня та залучення відповідних інвестицій, стимулювання розвитку цифрових інфраструктур.

Держава має взяти на себе ролі лідера й експериментатора; регулятора й захисника; популяризатора цифрових трансформацій в Україні.

Типи цифрових економік (чотири еволюції)

«Якісні зміни у використанні цифрових технологій протягом останніх десятиліть зумовили виділення чотирьох етапів цифрової революції.» (Ляшенко В.І., Вишневський О.С. «Цифрова модернізація економіки України»).

Перший етап цифрової революції (1990–2000 рр.) характеризувався формуванням необхідної інфраструктури для забезпечення доступу до інформації через Інтернет, а сайти в основному призначалися тільки для читання (отримання) інформації, а не її розміщення та просування.

На другому етапі (2000–2010 рр.) користувачі особисто стали активними учасниками створення та накопичення даних.

Третій етап (2010–2020 рр.) ознаменувався ерою соціальних мереж і месенджерів (додатків для обміну миттєвими повідомленнями).

Четвертий етап, початок якого, можливо, буде покладено з 2020Е або дещо пізніше, передбачає побудову так званого нейронету, тобто мережі, де комунікації між людьми, тваринами та речами здійснюватимуться на принципах нейрокомунікації, використання штучного інтелекту та Всеосяжного Інтернету людей, речей, даних, процесів тощо.

6.7.2 Цифрові тренди. Виклики та можливості для України

Цифрові тренди (тенденції) — це напрямки розвитку цифрових технологій. Аналіз цифрових трендів дає змогу прогнозувати розвиток конкретного економічного, технологічного та навіть соціального явища в майбутньому.

В основі цифрових трансформацій - цифрові тренди

Джерело: Цифрова адженда України

Ключові цифрові тренди (станом на 2019 рік):

I. Дані стають головним джерелом конкурентоспроможності.

Дані стають активом. Збирання, опис, зберігання та опрацювання даних дають змогу отримувати цінну інформацію для використання в ділових процесах, суспільному житті, роботі держави. Вміння працювати з даними та їх аналізувати — це можливість першим отримувати цінні ринкові «інсайти», тобто бути конкурентоздатнішим. Доступ до даних здійснюється через мережу Інтернет та інші мережі. Велика частина даних у світі стає (або вже стала) відкритою.

Бар’єри для розвитку тренду в Україні:

  1. Відсутність системи правил, регламентів, стандартів збирання, класифікації, зберігання та використання даних (національний, регіональний, галузевий та інші рівні).
  2. Проблеми захисту інтелектуальної власності.
  3. Проблеми щодо захисту даних, ризики кібербезпеки.
  4. Відсутність у громадян достатніх компетентностей роботи з даними (цифрових навичок), відповідної освіти, професій тощо.

Можливості, які створює тренд для України:

  • Розвиток нової галузі економіки, нові робочі місця.
  • Створення бази для розвитку всіх галузей та цифрової економіки.
  • Поява ефективного інструменту управління.
  • Створення середовища, що унеможливлює корупцію як явище

II. Розвиток сфери Інтернету речей (Internet of things, IoT, IIoT), тобто мережі, що складається із взаємопов’язаних фізичних об’єктів (або речей) або пристроїв, які мають вбудовані датчики та сенсори, а також програмне забезпечення, що дає можливість здійснювати взаємодію фізичних речей із комп’ютерними системами та мережами, зокрема Інтернетом.

Учасники ринку оцінюють, що кількість «розумних» приладів, підключених до Інтернету до 2020Е, складе близько 30 млрд, а світовий обсяг інвестицій у цю сферу — 24 трлн дол.

Бар’єри для розвитку тренду в Україні:

  1. Необізнаність бізнесу та потенційних користувачів щодо переваг та цінності технології, що впливає на низький попит та відсутність ринку.
  2. Низький рівень R&D та інноваційної діяльності у сфері hardware, а наявні стартапи здебільшого орієнтовані виключно на зовнішні ринки з погляду комерціалізації.
  3. Брак фахівців та інженерів у сфері ОТ (operational technology), неготовність системи освіти, відсутність кадрів тощо.

Можливості, які створює тренд для України:

  • За широкого застосування тренд може істотно підвищити ефективність секторів економіки, малого та середнього бізнесу тощо.
  • Можливості для трансформаційних інновацій, створення українськими компаніями відповідних продуктів та розробок світового рівня.
  • Ефективність виробництв, організації бізнесу, логістики, транспорту тощо.
  • Сфера, що створює можливості для залучення інвестицій та R&D міжнародних компаній.

III. Цифровізація або цифрові трансформації бізнесу та галузей економіки

Цифрові технології стали базою для створення нових продуктів, цінностей, властивостей та, відповідно, основою отримання конкурентних переваг на більшості ринків.

Цифровізація дала невеликим компаніям та проектним командам можливість створювати нові продукти та швидко виводити їх на ринок нарівні з присутніми там великими компаніями. Це призвело до початку зміщення «центрів інновацій» з великих компаній до малих (стартапів тощо).

Цифрова трансформація зумовлює появу нових унікальних систем і процесів, що складають їх нову ціннісну сутність (наприклад, Uber, Airbnb, цифровий банкінг тощо).

Трансформації у промисловості відбуваються згідно з концепцією «Індустрія 4.0» та з появою кібервиробництв, кіберсистем та кібермашин.

Бар’єри для розвитку тренду в Україні:

  1. Відсутність національних (державних) програм, інфраструктур підтримки та стимулювання бізнесу до використання цифрових інструментів та рішень, а також розвитку інноваційного підприємництва.
  2. Відсутність у країні бачення, стратегії та ініціатив цифровізації економіки та сфер життєдіяльності суспільства та країни в цілому.
  3. Відсутність сталої системи культивування цифрових навичок та навичок інноваційного підприємництва на рівні середньої та вищої освіти, в секторах економіки та в суспільстві взагалі.

Можливості, які створює тренд для України:

  • Підвищення конкурентоздатності секторів економіки.
  • Розвиток цифрової економіки, ринку праці тощо.
  • Поява нових індустрій (кросплатформових із цифровою індустрією).
  • Розвиток інноваційного підприємництва.
Цифровий ВВП

Джерело: «Цифрова адженда України»

Цифрова трансформація на прикладі окремих галузей

Приклад цифрової економіки. Медицина.

Джерело: «Цифрова адженда України»

Цифрова трансформація на прикладі окремих галузей

Трактор

Джерело: «Цифрова адженда України»

IV. Поширення бізнес-моделей, що належать до ідеології економіки спільного користування (sharing economy)

Світова економіка відчуває істотний вплив бізнес-моделей спільної економіки, або економіки спільного користування, яка працює на базі цифрових технологій.

До sharing economy належать спільне мешкання (колівінг), спільне використання автомобілів (каршеринг), офісів (коворкінг), гаджетів, одягу і навіть їжі (фудшеринг — «порятунок» продуктів, призначених на викидання, в інтересах нужденних). Частково до цього тренду належать і хмарні технології.

Бар’єри для розвитку тренду в Україні:

  1. Фінансові бар’єри для роботи українських компаній на глобальних ринках, а саме в частині безперешкодного отримання коштів на рахунки, відкриті в Україні.
  2. Наявність законодавчих перепон для поширення ідеології спільної економіки на внутрішніх ринках. Як прилад, у сфері розподілу частотного ресурсу — відсутність технологічної нейтральності.

Можливості, які створює тренд для України:

  • Легке започаткування нових бізнесів, не потребує великих початкових витрат.
  • Розвиток сервісних моделей, вплив на ефективність та конкурентоздатність українського бізнесу без значних капіталовкладень.
  • Швидкий запуск комерційних Інтернет-проектів, створення нових marketplace, розширення ринків споживання українських продуктів, сервісів та трудових ресурсів, комерційна глобалізація.

V. Віртуалізація фізичних інфраструктурних IT-систем та перехід до сервісних моделей.

Віртуалізація дає можливість значно зменшити обсяг початкових капітальних витрат на розгортання необхідної цифрової інфраструктури шляхом використання хмарних технологій та програмно-визначеної архітектури (software-defined architecture).

Технологія дає змогу орендувати обчислювальні можливості та  сервіси, виходячи з потреб конкретного бізнес-процесу. Користувач має можливість швидкого доступу до сервісу та оренди на необхідний час потрібних потужностей на захищених та технологічних платформах.

Бар’єри для розвитку тренду в Україні:

  1. Відсутність законодавства щодо хмарних технологій.
  2. Відсутність хмарної стратегії для таких секторів, як державне управління, промисловий, освітянський, науковий тощо.
  3. Відсутність локальних постачальників хмарних послуг найвищого рівня безпеки (Tier 3, 4, згідно з класифікацією Uptime Institute).

Можливості, які створює тренд для України:

  • Бізнес, підприємства, державні установи та громадяни мають можливість швидко та дешево розгортати необхідну цифрову інфраструктуру та користуватися перевагами цифрового світу.
  • Країна може ефективно розбудовувати цифрову інфраструктуру як основу цифрової економіки.

VI. Штучний інтелект (ШІ, з англ. artificial intelligence, або AI)

Використання штучного інтелекту розповсюджується на все більше сфер та галузей економіки. Кількість компаній, що тією чи іншою мірою використовують ШІ, зростає в геометричній прогресії. Країни розробляють національні стратегії ШІ і намагаються конкурувати одна з одною за таланти. Визначаються етичні норми та межі використання.

Сьогодні ШІ об’єднує багато технологій, основними з яких вважаються: машинне навчання (machine learning), комп’ютерний зір (computer vision), глибоке навчання (deep learning) та опрацювання природної мови (NLP).

ШІ на основі опрацювання великих сетів даних дає змогу оптимізувати процеси та підвищити якість цифрових продуктів та послуг.

Бар’єри для розвитку тренду в Україні:

  1. Брак експертизи (мала кількість фахівців, таких як AI researchers та data scientists).
  2. Низький рівень інвестицій у проекти ШІ як із боку бізнесу, так і з боку держави.
  3. Відсутність єдиної національної стратегії розвитку ШІ та дорожніх карт по галузях.
  4. Мала кількість та низька якість даних, що збираються.
  5. Застарілість legacy-систем, що не дає можливості швидко інтегрувати ШІ у виробничі процеси.
  6. Брак потужної ІТ-інфраструктури.
  7. Відсутність законодавства (зокрема регулювання етичних норм та стандартизація) та державного стимулювання.

Можливості, які створює тренд для України:

  • Підвищення конкурентоспроможності бізнесу через оптимізацію процесів та кастомізацію цифрових продуктів та сервісів.
  • Підвищення якості державних послуг.
  • Зменшення державного апарату завдяки автоматизації рутинних повторюваних процесів.
  • Імпульс усім видам трудової діяльності, пов’язаним із хмарними обчисленнями, обслуговуванням потужної ІТ-інфраструктури та опрацюванням даних.

VII. Цифрові платформи як джерела формування цінності в цифровій економіці

Дж. Паркер у книзі «Революція платформ» визначає цифрову платформу як «бізнес, заснований на здійсненні створення цінностей шляхом взаємодії між зовнішніми виробниками і споживачами». Він забезпечує відкриту інфраструктуру для учасників взаємодій і встановлює для них інституційні «правила гри», тобто певні «регуляторні режими». Основне завдання платформи — об'єднувати користувачів і полегшувати обмін продуктами або соціальною валютою між ними, сприяючи створенню цінності для всіх учасників.

Важливим маркером платформи є використання ресурсів її користувачів замість її власних ресурсів (тобто використовується мережева модель створення цінності замість лінійної, наприклад Airbnb використовує для створення цінності не власний житловий фонд на відміну від мережі Hilton). Окрім того, кожний додатковий користувач платформи створює корисність для інших учасників, що в підсумку перетворюється на ресурс для саморозвитку, тобто проявляється так званий мережевий ефект.

Трансформація від лінійної до мережевої моделі створення цінності передбачає перехід:

  • від використання власних ресурсів до координації чужих;
  • від акценту на якість внутрішніх бізнес-процесів до вдосконалення зовнішніх комунікацій між користувачами платформи;
  • від максимізації виключно цінності для споживачів до загальної цінності всієї цифрової екосистеми.

Ключові характеристики цифрових платформ:

  • Мережева структура, мережевий ефект
  • Ресурсотворення (1+1=3)
  • Внутрішня валюта, токенізація (один із напрямків у майбутньому)
  • «win-win-win-win» — виробник – продавець – покупець – власник платформи
  • Digital twin — функціонування одразу у двох економічних форматах (віртуал та аналог)
  • Платформа масштабування — Інтернет
  • Капіталізація даних, дані — ресурс

Напрямки розвитку цифрових платформ в Україні (Інтернет-платформи електронної комерції до уваги не беруться), що їх має бути створено принаймні до 2025Е:

  • Електронна взаємодія бізнесу (e-contracting, e-invoicing, e-docflow).
  • Платформи електронних послуг для бізнесу (LegalTech, FinTech, InsurTech, зокрема з використанням технологій блокчейн (смарт-контракти тощо).
  • Платформи е-supply chain та смарт-логістики.
  • Платформи забезпечення життєдіяльності (освітянські, медичні, транспортні, громадської безпеки, моніторингу екології тощо).
  • Промислово-виробничі цифрові платформи (галузеві та міжгалузеві системи управління виробничими та іншими процесами).

Реалізація зазначених напрямків передбачає цифровізацію МІЖкорпоративної, МІЖорганізаційної (в деяких випадках МІЖгалузевої) взаємодії як суб’єктів економічної діяльності, так і громадян (наприклад медичні платформи).

Для прикладу, в ЄС перехід на електронний обіг рахунків-фактур (е-рахунків), платіжної інформації, договорів та міжкорпоративний документообіг збільшить сукупний ВВП ЄС на 400 млрд євро, згідно з оцінками ініціативи «Єдиний цифровий ринок» (Digital Single Market).

Важливим завданням є інтенсивна (принаймні до 2022 року) гармонізація України з ініціативою Digital Single Market, — проектом ЄС щодо розвитку транскордонної економічної взаємодії та комерції.

Ключові завдання України на шляху до побудови цифрових платформ, особливо в частині розвитку електронної взаємодії бізнесу (e-business):

  1. Імплементація в Україні норм регламенту e-IDAS.

  2. Приєднання України до Програми ЄС Interoperability Solutions for European Public Administrations 2 (ISA2), проектів e-CODEX, e-Invoicing, а також ініціативи Single Digital Gateway.

  3. Запровадження системи електронної взаємодії відповідно до вимог ЄС, зокрема European Interoperability Framework 2.0.

  4. Виконання робіт щодо гармонізації документів електронної митниці з вимогами ЄС та введення Єдиного уніфікованого документу (SAD).

  5. Організація сумісності чинної в митних органах України системи контролю за переміщенням вантажів із загальноєвропейською NCTS.

Україна програє у сфері цифрових трансформацій

Джерело: «Цифрова адженда України»

У чому програємо? У вико технологій: громадянами, бізнесом, державою

Джерело: «Цифрова адженда України», Networked Readiness Index, ICT Development Index, Broadband Penetration Index

Пріоритетність подолання цифрових розривів в Україні

Пріоритетність Тип цифрового розриву Станом на 2019 рік Мета 2030Е
1 Інфраструктурний (тверда інфраструктура) Покриття (penetration) – 50% 100%
2 Інфраструктурний (м’яка інфраструктура) Поглинання (absorption) – 10% 95%
3 Фінансова доступність технологій з погляду їх вартості для кінцевого споживача Рівень витрат людини на IT до ВВП у рік складає лише $53 (IT expense per GDP per head per year) $1.000
4 Компетентнісний 35% громадян володіють базовим рівнем цифрових навичок 90%

Джерело: ініціатива «Цифрова адженда України», ГС «Хай Тек Офіс Україна»

6.7.3 Сценарії розвитку цифрової економіки України

Існують два сценарії розвитку цифрової економіки в Україні залежно від оцінки критичності та необхідності здійснення швидких та глибоких змін у традиційному економічному укладі — інерційний (еволюційний) та цільовий (форсований).

Інерційний (еволюційний) сценарій передбачає інерційне продовження тенденцій минулого, тобто сприйняття як непріоритетних технологізацію та цифровізацію економіки та використання людського капіталу.

У разі реалізації інерційного сценарію українська економіка залишиться неефективною, триватимуть трудова міграція та «відтік мізків», українська продукція програє конкуренцію на зовнішніх ринках. Держава якщо і здійснюватиме стандартні та формальні кроки, то для відчутного зростання їх буде недостатньо.

Українська економіка в перспективі 10–12 років зростатиме в  середньому на 2,8% на рік, що буде нижче за темпи зростання світової економіки. У 2030Е номінальний ВВП України складе 290 млрд дол. Україна залишиться на задвірках цивілізації̈.

Цільовий (форсований) сценарій передбачає перехід української економіки протягом 5–10 років до розвитку та появи в її структурі значної частки цифрової економіки (до 65% ВВП), досягнення у 2030Е номінального ВВП України 1 трлн дол. США.

Цей сценарій включає:

  • забезпечення верховенства права та усунення інституційних (законодавчих, податкових тощо) бар’єрів, що перешкоджають розвитку цифрової та інноваційної економіки;

  • системне державне стимулювання цифровізації секторів економіки та бізнесу;

  • ініціацію державою масштабних трансформаційних ініціатив та проектів цифровізації, зокрема на базі сучасних моделей державно-приватного партнерства.

Головною мотивацією держави обрати цільовий сценарій розвитку є здатність цифрових технологій стрімко збільшувати продуктивність та ефективність економіки та бізнесу. Галузі, що їх використовують, зростають, згідно з даними Світового банку, BCG, Accenture, у 2–4 рази швидше, ніж у середньому за галузями. Сфери життєдіяльності (освіта, медицина, транспорт тощо.), що модернізуються завдяки цифровим технологіям, стають набагато ефективніші та створюють нові цінність та якість, які дуже часто призводять до повної трансформації старої системи.

Результати цільового сценарію означають зростання економіки, доходів громадян, капіталізації бізнесу, податкових надходжень до  бюджету.

Згідно з цільовим сценарієм, ключовою стратегією України щодо цифровізації має стати фокус на внутрішньому ринку, а ключовими ініціативами — формування у споживачів (бізнес, держава, громадяни) мотивацій, попиту та потреб у цифрових технологіях.

Іншими словами, шлях до ефективних країни та економіки проходить через розвиток внутрішнього ринку споживання інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій, питання лише в тому, як ми рухатимемося: повільно та невпевнено чи повіримо — та почнемо реактивно прискорюватися.

Державні підходи щодо формування мотивацій у споживачів технологій можуть бути різними, однак серед інших саме фіскально-податкові залишаються ключовими:

  • - ініціативи щодо забезпечення фінансової доступності цифрових технологій для споживачів. Мета: через відповідні податкові механізми здешевити вартість цифрових засобів, програмного забезпечення, комп’ютерної техніки та іншого цифрового обладнання.

  • - ініціативи щодо забезпечення доступності фінансових ресурсів для закупівлі або кредитування проектів цифровізації бізнесу, промисловості тощо. Держава має можливість стимулювати бізнес через відповідні механізми фондування, наприклад через спеціалізовані фонди спільного інвестування, венчурного фінансування тощо, в яких державний капітал може виступити в ролі міноритарія, що стане позитивним сигналом міжнародним кредиторам, великому міжнародному бізнесу тощо.

Мета формування державою мотивацій проста — заохотити споживати та використовувати технології. Тобто зробити так, щоб технології були доступні бізнесменам та громадянам, щоб ті замість звичних фізичних (традиційних) засобів та інструментів використовували цифрові, розуміючи свою вигоду від цього.

Для прикладу, можливість взаємодіяти з медичним закладом або державною установою онлайн створює потребу у громадянина в придбанні та використанні відповідних технологій. Зрозуміло, що соціально незахищені громадяни мають користуватися відповідними інструментами державної підтримки.

Ключовою діяльністю держави в цільовому сценарії є ініціація національних проектів цифровізації та пошук релевантних моделей державно-приватного партнерства для їх реалізації.

За реалізації цільового сценарію стрімко розвиватимуться спеціалізовані технопарки, індустріальні парки, цифрові інфраструктури, відбудуться швидка ІТ-фікація промисловості, підвищення цифрової грамотності населення.

Цифровізація економіки стане ключовим пріоритетом державної політики. Від питань «намагання здійснювати управління сферою ІКТ» уряд перейде до «питань цифровізації всієї економіки», що є насправді критичним питанням розвитку самої сфери (індустрії) ІКТ. Вплив цифрових технологій перетворить державних високопосадовців — менеджерів відповідних сфер — фактично у «галузевих CIO».

Отже, внутрішній ринок ІКТ та цифровізація України є одним цілим із погляду управлінських, організаційних, інвестиційних, фінансових та інших зусиль. Гармонійний розвиток обох сфер на основі ринкових механізмів та державного «смарт-активізму» дасть змогу секторам економіки та сферам життєдіяльності протягом декількох років (замість десятиліть) здійснити гігантські кроки, бути перенесеними із застарілого середовища до сучасного та навіть надсучасного, тобто здійснити так званий цифровий стрибок.

Цифрова трансформація

Джерело: «Цифрова адженда України», IDC, Accenture, BCG

6.7.4 Візія цифрової економіки України 2030Е

Сьогодні 31 грудня 2030 року.

Україна — європейський лідер у галузі інновацій та нових технологій. Останні 10 років технологізація та цифровізація стали ключовими драйверами зростання української економіки та добробуту громадян.

Кожен українець може легко капіталізувати себе, свої знання, вміння та навички завдяки використанню цифрових технологій.

Маючи смартфон та доступ через Інтернет до цифрових сервісів, платформ та екосистем, громадяни можуть:

  • - створювати, розвивати та продавати свої ідеї, продукти та послуги через онлайн-сервіси та платформи, через власні боти та цифрові особисті «копії», без посередників і роботодавців;

  • - легко, зручно та швидко створювати бізнес із нуля та отримувати дохід від реалізації свого творчого потенціалу, креативних ідей та інтелекту.

Україна перетворилася на інтелектуальний хаб, де створено найпривабливіші в регіоні умови для розвитку потенціалу людей — як співвітчизників, так і талановитих людей світу. Інтелект людини став ключовим компонентом економічного успіху України.

Частка цифрової економіки у ВВП України становить 65%. Запроваджено принцип цифрового пріоритету (digital by default). Це стало поштовхом до реалізації масштабних проектів та ініціатив щодо тотальної цифровізації бізнесу та сфер життя.

Відтепер цифрові та електронні процеси й системи вважаються за пріоритетні для використання, а розвиток та утримання багатьох аналогових став недоцільним. Так, зник паперовий документообіг у бізнесі, розрахунки стали електронними, робота та робочий простір — цифровими та дистанційними, зменшилися дорожні затори, держава перетворилася на «смартфон», навіть підручники у шкільних закладах «перейшли» на мультимедійний інтерактивний формат та більше не друкуються.

95% усіх компаній провели цифрову трансформацію під впливом нових технологій, і тепер їхня продукція містить високу додану вартість, є конкурентоспроможною на світових ринках. Ті, хто не встиг зробити це вчасно, залишилися в аутсайдерах або зовсім зникли.

Українському бізнесу цифровізація дала змогу:

  • оптимізувати бізнес-процеси, зробити workflow ефективним;
  • створити нові продукти та послуги, зокрема завдяки технології Інтернету речей, віртуальній реальності, хмарним сервісам, штучному інтелекту тощо;
  • зменшити витрати за рахунок переходу до Industry 4.0 (економія завдяки автоматизації та роботизації, автоматизації обліку, «розумне» управління постачаннями та автопарком, контроль за витратами палива тощо);
  • запропонувати абсолютно нові рішення ведення бізнесу: нові моделі страхування, Р2Р-системи, альтернативні банківським послугам сервіси, мобільні додатки для навчання, індивідуальний підхід до онлайн-покупця, персональна реклама.

Компанії відкривають для себе нові горизонти бізнесу, що лежать на стику галузей та сегментів, самі стають маркетплейсами (майданчиками) та платформами (так само як і учасниками інших), створюють власні екосистеми, де пропонують своїм клієнтам не просто продукт, а розв’язання проблем, отримання досвіду, цінності, емоцій та вражень.

Наприклад:

  • замість сільськогосподарської техніки аграріям пропонують «розумні» системи з вирощування екологічної продукції;
  • надання послуг car-sharing (оренда авто і спільне користування) поступово витісняє класичні продажі автомобілів;
  • виробники одягу стають персоніфікованими дизайнерами стилю та образу для кожної окремої людини.

Завдяки чому Україна стала країною цифрової економіки?

Розвиток цифрової економіки став можливим завдяки цілеспрямованій державній політиці. На початку 2020-х років пріоритетом Адміністрації президента, Кабінету міністрів та Верховної Ради стала структурна трансформація української економіки, де інновації, технологізація та цифровізація стали ключовими інструментами розвитку, а людський інтелект та дані — капіталом.

Створено базові умови для реалізації проектів технологізації та модернізації бізнесу та промисловості — від змін у трудовому законодавстві, податковій та митній системі до легкого доступу до капіталу, зокрема венчурного.

Відбулися фундаментальні зрушення у системі освіти, що зробили випускників університетів конкурентними та відповідними до викликів 6-го технологічного укладу та 4-ї промислової революції.

Після завершення судової реформи, починаючи з 2023 року, українська юрисдикція повернула довіру до себе, стала передбачуваною та привабливою для закордонних інвесторів. В Україні стрімко збільшилася як кількість зареєстрованих патентів, так і кількість стартапів. Також цьому сприяла нова фіскальна система, що передбачала податкові пільги для компаній, які виготовляють інноваційну продукцію.

Із 2020-го по 2025 рік було ініційовано та здійснено такі кроки:

  • 1. Держава стала генератором різноманітних цифрових ініціатив та проектів, державно-приватних моделей та інвестиційних ініціатив. Також держава стала ключовим споживачем і користувачем інновацій, сформувала моду на цифрову культуру, популяризувала освіту в секторі hi-tech.

  • 2. Законодавчо закріплено базові цифрові права громадянина, насамперед право на доступ до широкосмугового Інтернету, право доступу до технологій та цифрових інфраструктур, зокрема електронних розрахунків, освітянських, медичних, безпекових та інших послуг.

  • 3. Реалізовано масштабні інфраструктурні проекти за участі державно-приватного партнерства, зокрема:

    • - домогосподарства, об’єкти соціальної та інших інфраструктур підключено до фіксованого широкосмугового Інтернету (ШСД);
    • - територію країни покрито мобільним широкосмуговим Інтернетом;
    • - необхідну (насамперед критичну) фізичну інфраструктуру смартифіковано (сенсори, датчики та, відповідно, опорні мережі та екосистема Інтернету речей).

  • 4. Реалізовано численні проекти цифрової трансформації. Цифровізація стала не клаптиком, а суттю багатьох реформ, змін та трансформацій на рівні локальних сільських, міських, регіональних, національних стратегій та програм розвитку.

    Управлінські рішення державою та місцевими громадами ухвалюються з урахуванням можливості реалізації проектів та систем насамперед у цифровому вигляді. Звична для минулого парадигма «ІТ — це видатки» означає тепер «інвестиції у трансформації та розвиток». Такий свого роду «цифровий фільтр» як управлінський інструмент дав змогу зекономити десятки мільярдів державних коштів та коштів місцевих громад.

  • 5. Створено близько 300 000 нових робочих місць у галузях цифрової економіки та 250 000 робочих місць у ІТ-індустрії із фокусом на проектах внутрішнього ринку. Окремо експортна ІТ-індустрія (зовнішні ринки) вже складає до 500 000 робочих місць. Нові реалії та попит на фахівців призвів до зміни моделі освіти.

  • 6. Упроваджено загальнодоступні універсальні цифрові послуги для громадян у різних сферах життя (стандартний обов’язковий мінімум):

    • Цифрова універсальна освітянська послуга включає: планшет у кожного учня, ноутбук у кожного вчителя, мультимедійний контент, смарт-прилади та засоби на кожному уроці, Wi-Fi у кожному класі;
    • Цифрова універсальна медична послуга: кожен пацієнт має власну медичну електронну картку, лікарів підключено до мережі Інтернет та відповідних медичних цифрових платформ, кожну лікарню вкомплектовано цифровою інфраструктурою (Wi-Fi, телемедицина та моніторинг);
    • Цифрова універсальна транспортна послуга: транспортну інфраструктуру (авто- та залізничні магістралі, вокзали тощо) покрито широкосмуговим мобільним Інтернетом, впроваджено національний електронний квиток, на рівні міст упроваджено проекти мобільного паркування та управління трафіком;
    • Цифрова універсальна туристична послуга: доступ до мереж Wi-Fi на туристичних об’єктах та маршрутах, електронні каталоги культурної спадщини (музеї, бібліотеки тощо), QR-кодування туристичних об’єктів.
    • Цифрова універсальна екологічна послуга: доступ громадян до даних екологічного моніторингу стану забруднення повітря та рівня радіаційного фону, мобільні додатки екологічного патрулювання (повітря, суші, водних ресурсів) з можливістю оповіщення правоохоронних органів щодо протиправної діяльності.
    • Цифрова універсальна послуга громадської безпеки: багатоканальний доступ до екстреної служби 112 (телефон, месенджери, аларм-кнопка на громадських об’єктах, e-Call в авто), національна система оперативного оповіщення громадян.

До 2025 року політикум та державні установи, усвідомивши, який ефект технологізація та цифровізація можуть дати бізнесу, громадянам, а зрештою й бюджету, сформували, реалізували та заклали основу для нового економічного та соціального порядку денного, основою якого стали інноваційно-цифрова культура, цифрове підприємництво, цифрові ініціативи та проекти.

Технологічне, інноваційне та цифрове лідерство держави переросло в  технологічне, інноваційне та цифрове лідерство країни.

Сферу науки було трансформовано відповідно до викликів часу, а Національну академію наук переформатовано в національну платформу наукових розробок, інноваційних компаній, інвестиційних фондів та вищих навчальних закладів, результатом чого стало створення та успішне функціонування Національного агентства науки та інновацій та Фонду підтримки інновацій та стартапів. Численні адміністративні корпуси НАН поступово перетворилися на ко-воркінги, фаб-лаби, тест-майданчики (test-bed), наповнені сучасним обладнанням та технологіями.

Системи фундаментальних досліджень та прикладних досліджень відокремлені організаційно, фінансово, структурно. Наука стала частиною національної економіки. Національна економіка повернулася в науку. Система вищої освіти стала містком та генератором талантів та «мізків», об’єднавши державу, науку та бізнес. Приватний бізнес створив попит на наукові розробки, технології, фахівців нових спеціальностей.

Створено інфраструктуру підтримки стартапів та формування підприємницької культури, держава навчилася ризикувати власними коштами через відповідний Національний фонд підтримки інновацій та стартапів.

Державний центр зайнятості проводить майстер-класи щодо інвестиційного аналізу та менеджменту, управління проектами, інноваціями, залучення інвестицій, проведення презентацій, переговорів тощо. А Державний реєстр професій доповнено понад сотнею нових технологічних та цифрових професій.

Система освіти випереджає час: у шкільні програми введено нові предмети — від робототехніки до штучного інтелекту, процес навчання став персоніфікованим та кроспредметним.

Середня школа стала сучасною, цікавою та привабливою. Діти захоплені новими форматами навчання, для них школа стала місцем відкриття та нового досвіду.

Не знизилися, а зросли рівень та якість знань, школа формує сучасні навички та компетентності, зокрема цифрові, діти отримують навичку навчатися, інтерактивно вивчають іноземні мови, будують індивідуальні траєкторії навчання. Середня школа вводить нові спеціалізовані предмети, готує до професій майбутнього та одночасно робить процес навчання цікавим та захопливим — через використання цифрових, інтерактивних, мультимедійних, мобільних форматів навчання.

Освітянська цифрова платформа навчальних кейсів та мультимедійного контенту дала змогу будь-якому вчителеві та викладачеві проводити онлайн уроки/лекції, записувати їх і зберігати у відкритому доступі. Учні можуть вибирати контент того вчителя/викладача, який здається їм цікавішим і доступнішим для розуміння. Це сприяє розвитку конкуренції та підвищенню якості освіти.

Працює система EducationID, де зберігають інформацію про успішність, здібності, навички учня і батьки можуть побачити успіхи своєї дитини, її місце в загальному рейтингу учнів міста (країни), а також рекомендації щодо корекції системи навчання. Спеціальні додатки автоматично пропонують репетиторів із проблемних для учня дисциплін.

Вища школа готується до наступного еволюційного кроку — переходу від паперових дипломів одного закладу вищої освіти (ЗВО) до цифрових компетентнісних профілів студентів від одночасно декількох ЗВО. Система вищої освіти впроваджує диференційований («лего») підхід до академічних програм із можливістю «академічного серфінгу» студента від одного вищого закладу до іншого. ЗВО крок за кроком перетворюються в інституції корпоративного типу із функціями навчання, дослідження, розробок, комерціалізації та інтегруються у глобальну інноваційну екосистему.

Цифровізація державного сектору та державних систем вивільнила значні кошти, що витрачалися на аналогові процеси та системи і які були частково реінвестовані у проекти цифрових трансформацій самого державного управління, а також у проекти соціальної інфраструктури (освіта, медицина тощо).

Аутсорсинг (приватному бізнесу) типових ділових процесів державного сектору разом із використанням хмарних та мобільних технологій став революційною реформою, що зумовила кардинальне зниження неефективних багаторазових витрат, а також значне підвищення загальної прозорості та якості самого державного управління.

Електронне урядування в частині надання державних послуг стало бізнесом приватних операторів та провайдерів.

Роль держави в питанні побудови електронного урядування звелася виключно до дизайну національної архітектури системи електронного урядування; розвитку та підтримки центральних реєстрів, регістрів, кадастрів, ідентифікаторів, довідників та інших критичних інформаційних елементів архітектури; координації діяльності приватних провайдерів, проведення інвестиційних конкурсів, атестації та моніторингу якості надання послуг, рейтингування провайдерів державних послуг тощо.

Відкриття для громадян та бізнесу доступу до публічних реєстрів та баз даних дало змогу запровадити нові онлайн-інструменти аналізу, прогнозування та управління. Відкриті дані стали частиною життя, стали сервісами, можливостями, економікою.

Описано та алгоритмізовано всі державні ділові процеси, прораховано трудовитрати на їх виконання, впроваджено рішення з оптимізації й автоматизації — державні відомства та установи крок за кроком стають електронними алгоритмами, програмами, цифровими системами та платформами. Стало можливим ухвалення рішень штучним інтелектом на основі Big Data зовсім без участі державних службовців.

Дві третини чиновників перекваліфіковано через відповідні програми адаптації. 95% усіх взаємодій із державою не потребують участі людей, тобто процеси відбуваються автоматично, непомітно для громадян.

Оцифровано й автоматизовано такі процеси, як отримання ліцензій та дозволів, що дало змогу усунути елементи корупції, забезпечило всім рівні умови ведення бізнесу. Державні інспекції та державних інспекторів — соціальних, податкових, екологічних тощо — переведено в режим мобільних цифрових робочих місць без необхідності мати прив’язку до фізичного робочого місця, таким чином збільшилася ефективність роботи «в полях» із громадянами та зменшилися видатки на утримання державних будівель, оснащення кабінетів тощо.

Запроваджено Електронний демографічний реєстр громадян України із використанням блокчейн як основу управління соціальною сферою, бюджетними процесами, а також як платформу цифрової ідентифікації для численних проектів цифровізації (e-citizen). Тепер відома статистична кількість громадян України. Відповідно до демографічного реєстру здійснюються планування, бюджетування тощо.

Запроваджено цифрове громадянство України, яке можуть отримати іноземці (для прикладу діаспора) разом із відповідними можливостями для бізнесу та діяльності в Україні та поза її межами.

Сьогодні взаємодія громадян із державою відбувається через електронний кабінет громадянина. Там можна побачити всі свої доходи, витрати, нараховану пенсію, стан банківських рахунків, можливо зробити запит у державні органи, сформувати податкову декларацію тощо.

Електронний кабінет дає доступ і до персональної медичної інформації, і до банківських рахунків, і до державних реєстрів, і до інформації, як держава витратила податки, сплачені громадянином. Голосування й участь у референдумах також відбуваються через електронний кабінет, тобто в електронному вигляді, та є ключовим інструментом електронної демократії.

Усю критичну фізичну інфраструктуру в країні оцифровано, тобто переведено в електронний формат, та в багатьох випадках підключено до мереж Інтернету речей відповідними сенсорами та телеметрією. Йдеться про комунікаційну, інженерну, енергетичну, транспортну, міську інфраструктуру. Це також стосується земельних фондів, об’єктів нерухомого майна, природних ресурсів. Це спростило їх моніторинг, утримання, управління, розвиток.

Усі правопорушення фіксують в електронному вигляді, що нівелює ризики зловживань. Це стосується подій на дорозі та інших адміністративних порушень. Наприклад, під час паркування автомобіля на тротуарі будь-який очевидець може повідомити про інцидент через спеціальний додаток у смартфоні або ж порушення може зафіксувати автоматично локальна система відеоспостереження. Після чого штучний інтелект опрацьовує інформацію, приймає рішення й у разі доведення провини, автоматично списує суму штрафу з рахунка власника автомобіля, відстежує можливе оскарження в межах наявних процедур.

На вулицях стало безпечно. Цьому сприяв розвиток розподілених обчислень та систем відеоспостереження, зокрема за допомогою дронів та великої мережі камер із динамічним розпізнаванням осіб та номерів автомобілів, з аналізом даних, отриманих від мобільних операторів за місцезнаходженням громадян у районі скоєння злочинів.

У сфері public safety впроваджено багатоканальні системи екстреної допомоги та оповіщення — від смартфонів громадян до аларм-кнопок та систем eCall в автомобілях.

Упровадження технологій розподіленого реєстру (блокчейн) та розвиток напрацювань, що вже існують у сфері електронного уряду та урядування на національному рівні, дали змогу захистити цифрову ідентичність громадян та їх персональні дані від зловмисників, надавши потужного імпульсу для розвитку електронних послуг.

Упровадження технології блокчейн у державний земельний кадастр, державний реєстр прав на нерухоме майно тощо мінімізував доступ до цих реєстрів «чорних» реєстраторів і нотаріусів та повернув довіру громадян до держави.

Пілотні проекти електронного голосування на виборах із механізмами відповідного захисту голосів виборців через технологію блокчейн зробив фальсифікацію під час виборів неможливою.

Визначено правові засади для сфери криптовалют, упроваджено відповідне законодавство, регуляторні та інші правила функціонування (з урахуванням питань національної безпеки та  стабільності національної фінансової системи).

Реалізовуються проекти щодо токенізації державних активів (на прикладі родовищ природних ресурсів, об’єктів приватизації) та створення Національного блокчейну України («токен UA»), що дало змогу залучити мільярдні інвестиції в розбудову інфраструктури (зокрема цифрової) та створило можливості мікроінвестування для українців.

Розвивається інфраструктура електронної комерції та бізнесу. Цифрові платформи дають змогу бізнес-партнерам взаємодіяти один з одним, оминаючи архаїчні процедури паперового узгодження, підписування та візування контрактів та супутніх комерційних документів. У бізнесі курсують дані, а не папери.

Блокчейн зробив можливим стрімкий розвиток інфраструктури довіри (смарт-контракти). Бізнес тепер працює та взаємодіє швидше, заробляє більше, масштабується через Інтернет на увесь світ, капіталізує себе, інвесторів, країну.

Стандарти цифрової аутентифікації та електронних ключів гармонізовано зі світовими. Усі супровідні торгово-логістичні операції оцифровано (митні оформлення, узгодження експортних контрактів, ліцензійна діяльність, логістика тощо).

Цифровізація та штучний інтелект продовжують збільшувати ефективність бізнесу, зокрема в таких сферах, як бухгалтерський облік, юриспруденція, пошук кадрів.

За останні 10 років українці практично повністю перейшли від розрахунків готівкою (cash) до розрахунків електронних. Це стосується як великих міст, так і регіонів. Так звана cashless-економіка стрімко збільшила швидкість обігу грошей, наростила ділову активність. «Термінал не працює» або «ми приймаємо тільки готівку» стало історією. Тіньовий ринок готівкових коштів практично зник.

Так, держава, узявши на себе роль цифрового революціонера й першопрохідника, запустила в Україні процеси тотальної технологізації та цифровізації, забезпечила умови для інноваційного стрибка й перетворює Україну в технолідера світового масштабу із сильною інноваційною економікою та багатим суспільством. Ми втілюємо надсучасні ідеї, не боїмося експериментувати, створювати нові моделі, ринки, індустрії. Ми стали цікаві для світу.

Нестандартні підходи, креатив, драйв, технології, інновації та ідеї стали суттю наших дій, змін, ініціатив, реформ та трансформацій.

Вигоди від цифровізації мають усі — громадяни, бізнес, державні службовці, політики.

Покриття технологіями — всюди, впровадження технологій — наскрізне, використання технологій — постійне...

Цифрова країна планує своє наступне десятиліття успіху... орбітальна економіка... космос... зелена енергетика... автономні міста...

6.7.5 Цифрова економіка в Україні: місія, визначення KPI на 2030Е

Місія розвитку цифрової економіки в Україні:

  • Здійснити технологічний стрибок української економіки. Перейти від використання до створення ресурсів (ключові ресурси — дані та електронні транзакції).

  • Істотно підвищити конкурентоздатність української економіки на глобальних ринках.

  • Створити умови для 10-кратного збільшення економіки за подальші 10 років.

  • Створити нові можливості для бізнесу та громадян, а саме:

    • можливість створювати українцями власний бізнес, використовуючи свої інтелект та знання, за рахунок використання цифрових інфраструктур та цифрових платформ;
    • можливість швидко, зручно, дешево розвивати, масштабувати та капіталізувати бізнес;
    • можливість для кожного українця стати генератором «власного ВВП» як частини ВВП країни.

Цілі цифровізації:

  1. Відкрити двері до високотехнологічних ініціатив, виробництв, стати полігоном реалізації проектів цифрових трансформацій в інфраструктурі, індустріях та сферах життя.

  2. Закласти основу для трансформації секторів економіки в конкурентоспроможні та ефективні (технологізація, цифровізація бізнесу, промисловості).

  3. Залучати інвестиції та стимулювати довгострокове економічне зростання на рівні 10–12% на рік.

  4. Створити нові можливості для реалізації людського капіталу, розвитку інноваційних, креативних та цифрових індустрій та бізнесу.

  5. Розвинути та захопити світове лідерство щодо експорту цифрової продукції та послуг.

I. Частка цифрової економіки у ВВП 2030Е

В Україні відсутня модель обрахування економічного впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на ті чи інші індустрії та сфери життя. Чинна система цифрової статистики стосується лише кількості імпортованих у країну техніки й обладнання та обсягу експорту послуг ІТ-компаній. Також відсутні офіційні дані щодо покриття території країни цифровими інфраструктурами та рівня споживання відповідних послуг.

Проте розгляньмо лише сукупний обсяг ІКТ-обладнання та послуг, спожитих в Україні 2018 року, — він становить орієнтовно 1 млрд 560 млн дол. (за оцінками International Data Corporation). Для прикладу, економіка Польщі 2018 року спожила ІТ-продукції на 6,5 млрд дол.

Це означає, що економіку України недофінансовано з погляду споживання нею технологій, тобто темпи та масштаб модернізації галузей економіки та сфер життя набагато нижчий, аніж у сусідів. Загалом за рівнем споживання ІКТ-продукції та послуг можна зробити висновок про рівень модернізації країни та рівень її продуктивності та ефективності, а отже — конкурентоздатності.

Для досягнення ВВП $1 трлн у 2030Е рівень споживання ІКТ-продукції має істотно піднятися протягом найближчих років, насамперед за рахунок упровадження масштабних національних проектів цифрових трансформацій — від пріоритетних галузей економіки до таких сфер життя, як медицина, освіта, транспорт, екологія, туризм тощо.

KPI цифровізації української економіки

Показник 2021Е 2022Е 2023Е 2024Е 2025Е 2026Е 2027Е 2028Е 2029Е 2030Е
Внутрішній ринок (споживання ІКТ), млрд дол. 2,0 2,5 3,0 4,5 6,0 8,0 10,0 12,0 14,0 16,0
Вплив на ВВП, відсоток зростання +0,5 +1 +2,0 +3,5 +4,5 +6,0 +7,5 +9,0 +11,0 +14,0

Джерело: оцінка експертів ініціативи «Цифрова адженда України», ГС «Хай-Тек Офіс Україна», ГС Digital Transformation Institute

Вплив цифровізації визначається доданою вартістю, що її digital створює для кожної галузі економіки або сфери життя на макрорівні або для конкретного продукту чи послуги — на мікрорівні.

На макрорівні ця додана вартість складає відповідну частку зростання ВВП (% від загального ВВП). Саме ця кумулятивна частка і є цифровою економікою як частиною традиційно-аналогової економіки.

Саме тому цифрова економіка — це не стільки ІКТ-індустрія, представлена ІКТ-компаніями, а всі інші індустрії та сфери життя, що є користувачами ІКТ-технологій: фінансова сфера, агросектор, промисловість, транспорт, медицина, страхування, туризм та десятки інших.

Офіційна статистика не обраховує обсягу цифрової економіки в Україні. Тому ми ставимо KPI, наведені нижче в таблиці, виходячи з власних оцінок (що базуються на численних дослідженнях міжнародних організацій щодо впливу цифровізації).

Частка цифрової економіки у ВВП України (KPI)

2021Е 2022Е 2023Е 2024Е 2025Е 2026Е 2027Е 2028Е 2029Е 2030Е
Частка цифрової економіки у загальному ВВП, % 3% 5% 8% 11% 15% 20% 28% 40% 52% 65%

Джерело: оцінки та розрахунки експертів ініціативи «Цифрова адженда України» на підставі даних World Economic Information technology Report (DEF).

II. Розвиток цифрової інфраструктури в 2030Е

Показники цифрового розвитку варто розглядати через такі напрямки:

  • покриття (penetration/coverage) цифровими інфраструктурами;

  • поглинання (absorption), тобто рівень використання цифрових технологій (клаптевий чи глибинний, поверхнево чи в ключових бізнес-процесах);

  • частота користування (intensity).

На прикладі Інтернету у школах зазначені показники читаються таким чином:

  • Підключено до Інтернету кабінет директора чи кожен клас та кожен учбовий планшет?

  • Інтернет використовується в навчальному процесі та на кожному уроці чи лише на уроці інформатики та на перервах для дозвілля?

  • Учні та вчителі використовують Інтернет зрідка чи регулярно?

Однак саме покриття є ключовим питанням в Україні, оскільки саме з нього починається розповсюдження технологій та використання їх користувачами.

KPI розвитку цифрових інфраструктур до 2030Е

  1. Послугу фіксованого високошвидкісного Інтернету (broadband) визначено з погляду технічних параметрів та законодавчо закріплено як «стандартну послугу ШПД» не нижче за 1 Гбіт/с (для мобільного та супутникового зв’язку визначається відповідно до класу задіяних технологій).

  2. Запроваджено ефективні моделі державно-приватного партнерства для форсованого розвитку національних цифрових інфраструктур. Обсяг приватних та державних інвестицій у цю сферу сукупно складає до 16 млрд дол. до 2030Е (оцінки експертів ініціативи «Цифрова адженда України»).

  3. 70 млрд дол. сукупно до 2030Е складають проекти цифровізації бізнесу та промисловості (оцінки експертів ініціативи «Цифрова адженда України»).

  4. До 95% громадян є активними користувачами високошвидкісного Інтернету.

  5. Кожні 9 із 10 домоволодінь у сільській місцевості підключено до високошвидкісного Інтернету.

  6. Запроваджено програму адресної підтримки підключення малозабезпечених громадян до цифрових інфраструктур, особливо у сільській місцевості.

  7. 99% усіх автомобільних та залізничних магістралей та принаймні 95% сільської місцевості покрито технологіями мобільного Інтернету.

  8. Підключення фізичної інфраструктури (міської, транспортної тощо), новобудов та квартир до високошвидкісного Інтернету — стандарт.

  9. Функціонують принаймні три національні телекомунікаційні мережі Інтернету речей, а сукупна кількість сенсорів та датчиків складає 5 млрд.

  10. 100% закладів обслуговування громадськості — від транспорту до салонів краси — надають громадянам можливість безготівкових розрахунків.

  11. Обсяг безготівкових операцій складає 90% від усіх.

  12. 99,9% громадян мають цифрову ідентифікацію та технічні можливості користуватися довірчими послугами.

  13. Діють принаймні п’ять повноцінних технологічних виробництв цифрових технологій та пристроїв за участі глобальних лідерів IT-індустрії та локального бізнесу.

KPI розвитку цифрових інфраструктур до 2030Е

Показник KPI 2030Е
1. Фіксована широкосмугова телекомунікаційна інфраструктура. Покриття домоволодінь та об’єктів інфраструктури. 99,9%
2. Мобільна телекомунікаційна інфраструктура (4G, 5G). Покриття. 100%
3. Радіоінфраструктура (LoRaWan тощо) для проектів Інтернету речей (сенсори, датчики тощо). Покриття. 100%
4. Обчислювальна інфраструктура (т. з. хмарна, або віртуалізована, інфраструктура). Кількість локальних операторів із відповідними потужностями та показниками надійності (TIER2, TIER3). 10
5. Частка бізнес-процесів, транзакцій та бізнес-взаємодії, що є електронними та онлайн. 90%

III. KPI розвитку та проникнення цифрових навичок і компетентностей в Україні 2030Е:

  • 80% громадян віком 50–60 років — повне володіння базовим рівнем цифрових навичок

  • 90% громадян віком 30–50 років — повне володіння середнім рівнем цифрових навичок

  • 99% громадян віком 15–30 років — повне володіння просунутим рівнем цифрових навичок

  • 99% громадян віком 5–15 років — повне володіння дитячим пакетом цифрових навичок

Цифрові навички (Digital Quotient, або DQ) — це навички щодо цифрових технологій, тобто цифровий інтелект (за аналогією з IQ або EQ, які використовуються для вимірювання рівня загального та емоційного інтелекту).

DQ містить три рівні:

  • Базовий рівень: цифрове громадянство, тобто використання цифрових технологій у повсякденному житті, для взаємодії один з одним, спілкування, перегляду цифрового контенту тощо;

  • Середній рівень: цифрова творчість, тобто використання цифрових технологій для створення контенту, медіа, застосувань тощо;

  • Просунутий рівень: цифрове підприємництво, тобто використання цифрових технологій для бізнесу, професійної діяльності тощо.

Дитячий пакет: індивідуальні комбінації базового, середнього та просунутого рівнів відповідно до схильності та потреб дитини.

KPI розвитку цифрових компетентностей громадян до 2030Е

  1. У 15 разів зросла кількість учнів середньої школи за STEM-спеціальностями (Science, Technology, Engineering and Mathematics), випускників вищої освіти — у 10 разів.

  2. Створено п’ять повноцінних національних університетів технологій, цифровізації та інновацій, загальна кількість студентів складає 15 000 осіб. Здійснено трансфер методик викладання (франшизи) принаймні від трьох світових технологічних дослідницьких вузів (МТІ тощо).

  3. Принаймні дві кафедри створив кожний обласний центр на базі наявних вищих навчальних закладів із таких дисциплін, як «цифрові трансформації та економіка», Big Data, «Інтернет речей», «Індустрія 4.0»., «дизайн та проектування інформаційно-комунікаційних систем», «інноваційне підприємництво та менеджмент» тощо.

  4. Розроблено та офіційно введено в навчальний процес карту цифрових компетентностей відповідно до європейської DigiComp 2.0, що включає 26 цифрових компетентностей.

  5. 95% молоді віком від 16 до 20 років володіють базовими цифровими компетентностями, реалізовуються національні програми цифрової адаптації для громадян віком від 50 років.

  6. Приватні оператори неформальної освіти користуються інструментами державно-приватного партнерства та відповідними фінансовими стимулами від держави для масштабування своїх навчальних мереж у регіони.

  7. Державний реєстр професій включає принаймні 100 цифрових професій.

IV. KPI розвитку цифровізації бізнесу та промисловості (Індустрія 4.0) до 2030Е

  1. 99% українського бізнесу використовують цифрові платформи економічно-господарської взаємодії (e-business): електронні рахунки та електронні (смарт) контракти, електронні податкові та митні документи, електронні можливості кредитування тощо. Паперовий документообіг між суб’єктами бізнесу складає мінімальні 2–3%.

  2. Упроваджено принаймні вісім дорожніх карт цифрової трансформації ключових індустрій (т. з. Industry DX): в агросекторі, машинобудуванні, туризмі, легкій промисловості, харчовій та переробній промисловості, енергетиці, гірничо-добувній промисловості, оборонній сфері.

  3. 50% складає частка високотехнологічного експорту в випуску промислової продукції.

  4. Кількість інжинірингових та R&D центрів — принаймні 10 із загальним обсягом інвестицій — до 1 млрд дол.

  5. Відтік інженерних кадрів промислового спрямування зменшено удесятеро.

  6. 100% промислових стандартів Індустрії 4.0., гармонізованих з ЄС.

  7. 20-кратне зростання кількості підприємств, що випускають smart (digital) products (станом на 2018 рік, 30–40 підприємств, за даними АППАУ).

V. KPI реалізації проектів цифрових трансформацій до 2030Е

  1. 200 українських міст перейшли на цифрові платформи управління містом, інфраструктурою та обслуговуванням громадян.

  2. 100% ключових вузлів транспортної інфраструктури, туристичних маршрутів, природних заповідників, об’єктів культури та історії, дозвілля та відпочинку покрито бездротовими мережами Wi-Fi.

  3. 100% українських шкіл повноцінно використовують Інтернет та цифрові технології в навчальному процесі.

  4. Запроваджено інтелектуальні системи громадської безпеки та відповідні цифрові системи координації діяльності оперативних, чергових, диспетчерських та муніципальних служб. Кількість нещасних випадків зменшено в 15 разів.

  5. 70% працівників бізнесу та державного сектору використовують технології цифрових робочих місць.

  6. На 80% зменшилися вранішні та вечірні автомобільні затори у великих містах завдяки технологіям цифрових робочих місць разом з інтелектуальними системами управління дорожнім трафіком.

  7. 99% селищ мають можливість використання телемедичних та інтелектуальних систем взаємодії та отримання медичних послуг.

VI. Україна в рейтингах — KPI 2030Е

Україна в рейтингах — KPI 2030Е

* Digital Economy and Society Index (EU) рахується тільки по країнах-членах ЄС

Джерело: «Цифрова адженда України»

6.7.6 Роль держави в досягненні KPI

I. Роль держави

Для розвитку інноваційної економіки, цифрової модернізації та трансформації держава повинна взяти на себе відразу декілька ролей:

  • лідер та експериментатор;
  • регулятор і захисник;
  • популяризатор.

Держава як лідер та експериментатор

Закупівлі

Потрібно залучати інноваційні та ІТ-компанії до проведення цифрової трансформації державних органів та підприємств. Для цього слід удосконалити механізми закупівель інноваційних рішень через систему ProZorro, які нині орієнтуються здебільшого на цінову конкуренцію та передбачають наявність ринку. Крім того, потрібно розробити ефективну модель перевірки виконання контрактів постачальниками цифрових сервісів, продуктів і послуг.

Закупівлі слід зробити ітеративними (короткими циклами) зі швидкими циклами зворотного зв’язку для швидкої зміни й удосконалення цифрових продуктів.

Держава повинна ставати відкритішою й інтегрувати у свої процеси послуги приватних компаній через онлайн-інтерфейси (API). Для цього потрібно розробити єдині стандарти підключення. Залучення нових учасників допоможе сформувати розвиненішу екосистему створення цифрових інновацій.

Цифра як стандарт

Потрібне прийняття принципу впровадження цифрових послуг, як стандартних (digital by default) — скрізь, де державні послуги, процеси, системи можна реалізувати в цифровому форматі, відповідно, перевагу віддавати завжди йому.

Усі наявні паперові та аналогові процеси слід перевести в цифрові, усі нові — від початку реалізовувати в цифровому форматі. Крім того, слід стимулювати й заохочувати користувачів до цифрової взаємодії з державою.

Важливо також прийняти політику щодо наявних legacy-систем, на які часто накладають нові розробки. Це спричинює використання застарілих технологій і відмінності між платформами та рішеннями в  різних державних установах. Відмова, де це можливо, від застарілих розробок і створення нових цифрових платформ збільшить інтероперабельність і відкритість державних органів і підприємств.

2017 року Україні передано ліцензію естонської платформи X-Roads (назва в Україні — «Трембіта», згідно з даними Державного агентства з питань електронного урядування), що повинна об’єднати й гармонізувати різні бази даних державного та приватного секторів. Однак нині її поки повністю не розгорнуто, оскільки ще триває процес підключення державних відомств.

Доступ до даних

Одне з найважливіших значень для розвитку цифрової економіки мають дані. Доступ до публічних, професійних, промислових та інших даних (державних, муніципальних) є важливим інструментом для появи нових продуктів та сервісів, тобто безпосередньо впливає на економічне зростання. Згідно з дослідженнями Bughin, вільний обіг даних у країнах ЄС може сприяти кумулятивному зростанню економіки ЄС на 0,5–1%.

В Україні з 2015 року діє закон про доступ до публічної інформації, згідно з яким публічні дані державних органів і підприємств повинні бути доступні онлайн. За інформацією TAPAS, 2017 року економіка України отримала понад $700 млн завдяки використанню opendata. Прогноз зростання — до $1,4 млрд до 2025Е.

Дані стають основою багатьох цифрових сервісів і продуктів, робота з великими масивами допомагає зробити R&D ефективнішими та  результативнішими, динамічніше за наявності даних розвиваються технології штучного інтелекту й предиктивної аналітики. Щоб скористатися всіма перевагами аналізу, мають бути доступними великі обсяги даних (Big Data).

Держава повинна відігравати роль одночасно й користувача даних, і ключового їх постачальника для приватного сектору. Нині якість і обсяги даних, що їх надають українські державні установи, недостатні, про що свідчить Open Data Barometer, в якому серед 30 досліджуваних країн Україна посідає 18-те місце. В іншому ж, схожому, рейтингу — Global Open Data Index — в України 31-ше місце з 94.

Відкриті неперсональні дані повинні стати якіснішими — в належному для опрацювання вигляді, із зазначенням основних індикаторів (легендами даних).

Уряду також потрібно стимулювати та створювати умови обміну даними між компаніями приватного сектору, гарантуючи одночасно безпеку та конфіденційність таких даних. Наприклад, уводити податкові пільги або робити пріоритетними партнерами компанії, готові ділитися неперсональними даними з іншими компаніями через державні цифрові платформи.

Як стимул варто розглянути ідею оплати податків за допомогою даних.

Потрібно також враховувати, що обмін даними може бути пов’язаний із істотними витратами для їх власників. Це може знизити стимули для забезпечення передавання даних і порушити питання про те, хто повинен нести витрати на розроблення й підтримку механізмів передавання. Тому можуть знадобитися державні ініціативи, які сприяють перенесенню даних. В ЄС, наприклад, обмін даними між компаніями почали з розроблення кодексів поведінки постачальників.

Держава своєю чергою може створити безпечні цифрові платформи для зберігання, передавання й адміністрування даних громадян. Такі платформи дадуть громадянам змогу керувати своїми даними й налаштовувати права доступу до них із боку державних установ і приватних компаній. Крім того, державі потрібно розробити правила управління персональними даними для користувачів на таких платформах. За приклад може слугувати спільний проект Амстердама й Барселони, який фінансує Європейський Союз, — DECODE. Це цифрова платформа на базі блокчейн, що дає змогу користувачеві встановлювати правила використання його даних.

Важливим питанням у роботі з даними є ступінь їх захисту. Саме на цьому варто зосередити увагу державі під час створення цифрових платформ і надання доступу до персональних, але не персоніфікованих даних. Що вищою буде довіра в громадян, то більшою буде їхня готовність ділитися своєю інформацією.

Державі потрібно відкрити доступ до будь-яких своїх даних, які не стосуються питань національної безпеки та не порушують права громадян на приватне життя. Нині в Україні доступні далеко не всі дані держустанов, які могли би бути відкриті. Наприклад, у сфері охорони здоров’я державний Портал відкритих даних пропонує тільки доступ до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. У той час як, наприклад, Ізраїль уже зараз оцифровує медичні записи своїх громадян, щоб зібрану базу даних без персоніфікації пацієнтів надавати вченим і медичним компаніям, які її використовуватимуть у процесі розроблення нових ліків й індивідуального догляду.

Ще однією функцією держави в роботі з даними повинні стати програми навчання підприємців та дослідників про те, які дані державних установ є, де їх знайти, як із ними працювати. Також слід самим державним органам і компаніям нарощувати компетенції в data science та artificial intelligence.

Інфраструктура

Цифрова інфраструктура, як і дані, створює умови та формує екосистему розвитку цифрових інновацій. Держава має важливе значення у створенні як твердої, так і м’якої інфраструктури. Широкосмуговий доступ із використанням фіксованих та мобільних технологій (4G, 5G) має стати пріоритетним напрямом розвитку твердої інфраструктури. Швидкість, кількість підключень та обсяги передавання даних мають критично важливе значення для Індустрії 4.0 і цифрових сервісів, що ґрунтуються на технологіях AI та предиктивній аналітиці.

Ширший погляд на інфраструктуру свідчить про потребу розвитку, зокрема, і т. з. аналогової інфраструктури інновацій, наприклад кластерів. Кластери об’єднують у собі відразу декілька важливих елементів екосистеми — R&D-центри, лабораторії, інкубатори, акселератори, навчальні заклади, венчурні фонди, інноваційні команди, технологічний бізнес, а також індустрію. Один із варіантів кластера — міжгалузеві альянси. Як-от, наприклад, Європейський автомобільно-телекомунікаційний альянс, що охоплює операторів зв’язку, виробників автомобілів, дослідницькі центри, інноваційні компанії. Альянс розробляє рішення для безпілотних автомобілів, автономного водіння тощо.

Держава може стимулювати створення таких кластерів та альянсів через податкові пільги, спрощення регулювання, гармонізацію стандартів і створення цифрових платформ. Такі платформи забезпечують ширшу співпрацю між секторами й компаніями, виконують функцію взаємодії корпорацій та стартапів. Держава тут виступає як гарант й фасилітатор, допомагає стартапам у структуруванні угод, бере на себе просування платформи й залучення інноваційних компаній, заохочує обмін даними. Прикладом успішного функціонування може бути європейська платформа відкритих інновацій Startup, яку фінансує Європейська комісія.

Держава як регулятор і захисник

Розвиток цифрової економіки залежить здебільшого від регуляторної політики держави та створення сприятливих умов для всіх основних стейкхолдерів — інноваторів, інвесторів, корпорацій. Поле, де держава може впливати, досить широке — від забезпечення правового захисту до прямого фінансування. Основними завданнями держави є: нормативно-правове регулювання (зокрема стандартизація), підготовка й перепідготовка кадрів, а також забезпечення доступу до капіталу.

Найпроблемнішими щодо ведення бізнесу питаннями в країні досі є відсутність верховенства права й корумпованість судової системи, що спричинює низьку інвестиційну привабливість і небажання інноваторів отримувати патенти й розвивати бізнес в Україні. Крім того, є ряд питань, що істотно зменшують темпи розвитку цифрових послуг, продуктів і сервісів. Частково це недосконалість трудового й міграційного законодавства, закону про банкрутство й електронні гроші, надмірне регулювання валютних операцій, труднощі під час закриття бізнесу, низький рівень захисту інтелектуальної власності тощо.

Законодавство

Дані OECD свідчать про те, що на спроможність економік отримувати вигоду від (цифрових) інновацій та швидше масштабуватися в разі успіху впливає рівень зарегульованості ринку. За інтегральним показником Doingbusiness, що свідчить про легкість ведення бізнесу, Україна 2018 року посіла 76-те місце із 190 країн. Найнижчі показники в нас у субіндексі «Банкрутство» — 149-те місце. Спрощення процедури банкрутства дуже важливе для інноваційного високоризикового бізнесу, де рішення про закриття компанії в разі провалу потрібно приймати швидко. Прораховуючи ризики відкриття бізнесу в Україні, нині підприємець або інвестор повинен враховувати витрати на ліквідацію компанії, які становитимуть близько 40% ліквідаційної вартості, а сама процедура може тривати до трьох років.

Приблизно ті ж побоювання в інноваційного підприємця або венчурного інвестора — щодо витрат на оплату праці персоналу під час вимушеного закриття бізнесу. Жорстке трудове законодавство негативно впливає на (цифрові) інновації, оскільки збільшує очікувані витрати на скорочення (або припинення) інноваційного проекту або бізнесу, які виявляються невдалими і, отже, перешкоджають експериментам із невизначеними технологіями та організаційними змінами. Крім того, є також дані, які свідчать про те, що транснаціональні корпорації зазвичай концентрують свою радикальнішу інноваційну діяльність у країнах із м’якшим трудовим законодавством.

Проблему корумпованості суддів можна тимчасово й локально розв’язати шляхом створення окремих юрисдикцій за англо-саксонською системою права та з британськими суддями на території інфраструктурних об’єктів розвитку інновацій, зокрема кластерів або інноваційних парків. Це забезпечить захист прав власності інвесторів та інноваційних компаній, а також зменшить ризики ухвалення неправомірних судових рішень. Такі юрисдикції є на території фінансових центрів у Дубаї та Астані.

Стандартизація та інтероперабельність

Проблема сумісності даних є другою за значущістю після проблем із безпекою під час впровадження IoT на виробництві, про що свідчить опитування керівників компаній, здійснене Світовим економічним форумом. Більше того, згідно з дослідженнями, більшість даних, що їх генерують датчики, не доходить до осіб, які приймають операційні рішення, саме через проблеми сумісності. Справді, більшість постачальників рішень для IoT, які працюють за моделлю «платформа як послуга» (PaaS), мають свої власні стандарти роботи з даними. У такій ситуації відсутність відкритих стандартів для хмарних обчислень є ключовою проблемою. Додатки, розроблені для однієї платформи, неможливо легко перенести на хмарний хост-сервер іншого постачальника. Це означає, що компанії-клієнти можуть стати надзвичайно залежними від постачальника та вразливими щодо підвищення цін. Отже, потрібно вводити не лише стандарти сумісності API, а й відкритіші стандарти для форматів даних (ураховуючи метадані).

Державі слід виступити з ініціативою і як мінімум гармонізувати стандарти й технічні регламенти з ЄС, прийняти всі міжнародні стандарти, які утворюють загальновизнану основу Індустрії 4.0, стандартизувати API всіх державних послуг. А також підтримати діяльність технічних комітетів, які візьмуть участь у розробленні нових стандартів, що належать до цифрових сервісів, послуг і продуктів.

Освіта

Освіта — це один із базових елементів екосистеми (цифрових) інновацій та цифрової економіки загалом. Створення, залучення й утримання достатньої кількості спеціалістів, які володіють новими технологіями, потрібне для досягнення конкурентної переваги в цифровому світі. З появою нових технологій виникає попит на нові компетенції. Зростає дефіцит кваліфікованих працівників, набуття цифрових навичок стає базовою потребою. Наприклад, нині саме брак кадрів є однією з основних перешкод розвитку AI: за даними WEF, у всьому світі сьогодні не більше 22 000 спеціалістів рівня PhD у цій сфері й лише у США налічують понад 10 000 відкритих вакансій. Дані дослідження McKinsey свідчать про те, що в Європі до 2030 року робочий час, проведений із використанням інноваційних технологічних навичок, збільшиться на 20%, а з використанням базових технологічних компетенцій — на 65%. Відповідно до цього ж дослідження, за подальші 10 років 90% робочих місць потребуватимуть цифрових навичок. Попит також зросте на працівників із соціальними й емоційними навичками — приблизно на 22% в усіх галузях промисловості Європи до 2030 року.

Дані OECD свідчать про потребу в розвитку «твердих» навичок, зокрема: розроблення програмного забезпечення, управління базами даних, машинне навчання, статистика, а також навички зі STEM-предметів. Також слід звернути увагу на розвиток «підприємницьких» навичок — управління бізнесом, маркетингу та фінансів, а також «м’яких» навичок, зокрема спілкування, комплексного розв’язання проблем, критичного мислення та креативності.

Освіта повинна бути неперервна й відбуватися впродовж усього життя людини — від початкової школи до виходу на пенсію. Для цього потрібно діяти у трьох напрямах: традиційна формальна освіта (від початкової школи до вишів), неформальна освіта й підвищення кваліфікації, а також перепідготовка. Держава, крім забезпечення традиційної освіти, також може стимулювати приватний сектор надання неформальної освіти своїм працівникам.

У галузі формальної освіти державі потрібно поліпшити її якість і внести зміни до навчальних програм:

  1. Початкова й середня освіта:

    • з молодших класів проводити навчання із відповідального використання нових технологій через обговорення їх цінностей, переваг і ризиків — від обміну даними і цифрових відбитків до кіберзлочинності й шахрайства;
    • забезпечити, щоб дані й технології були інтегровані в усі предмети, наприклад, уроки історії могли б охоплювати історію технологій, а уроки географії — завдання із мапування міграції;
    • сфокусувати школи на викладанні творчих і експериментальних аспектів науки, алгоритмічного мислення, розв’язання проблем і комп’ютерної логіки з прикладами програмування; використовувати онлайн-класи для масштабування;
    • упроваджувати й використовувати дедалі більше цифрових навчальних програм за допомогою стандартних онлайн-тренінгів;
    • запроваджувати у школах навчання підприємницьких навичок на базі методологій, які використовують інкубатори й акселератори.

  2. Вища освіта:

    • налагодити співпрацю між Міністерством освіти і науки та індустрією інформаційних технологій для залучення до освітнього процесу фахівців-практиків у галузі ІТ;
    • запустити платформу стратегічної комунікації й обміну інформацією між вишами та ІТ-галуззю для формування актуальної бази знань і запитів на фахівців;
    • проводити хакатони та змагання стартапів у межах навчальних програм;
    • вивчити кращі практики, розробити й запровадити курси за новими технологіями, зокрема: Data Science, AI, Robotics, IoT, Blockchain, Cybersecurity, AR, VR тощо;
    • популяризувати серед майбутніх абітурієнтів спеціальності зі STEM-предметів;
    • закцентувати більше уваги на розвитку підприємницьких навичок (інноваційний менеджмент, інвестиції, фінанси, маркетинг); підвищувати обізнаність про нові бізнес-можливості, які відкриває цифровий світ; розвивати «м’які» навички — лідерство, комунікації, критичне мислення, креативність тощо;
    • запустити загальнонаціональну програму базової цифрової освіти в межах перекваліфікації та післядипломного навчання;
    • сформувати центри трансферу технологій на базі університетів.

  3. Стимулювання й заохочення приватних компаній в розробленні навчальних програм для працівників:

    • компаніям потрібно створювати програми навчання цифрових навичок для людей будь-якого віку, використовуючи можливості й концепції дистанційного навчання, у партнерстві з академічними установами та інноваційними стартапами, а також створювати культуру, в якій навчання й підвищення кваліфікації заохочують та визнають;
    • держава також може заохочувати стартапи наймати досвідчених людей без підприємницьких навичок або галузевих знань (наприклад, для виконання функції підтримки, зокрема у продажах, маркетингу або для підтримки клієнтів) для перепідготовки й підвищення їхньої кваліфікації на роботі в компаніях, яким потрібні ресурси для створення нового бізнесу;
    • стимулювання створення інкубаторів та акселераторів, які допомагають молодим підприємцям у відкритті, запуску й подальшому зростанні ІТ-стартапу.

Доступ до капіталу

Згідно з даними звіту Worldwide R&D incentives reference guide 2014-2015 (Ernst & Young), що їх було отримано з 23 розвинених (і тих, які розвиваються) країн, найпоширенішими інструментами прямої підтримки (цифрових) інноваційних підприємств є державні гранти для реалізації інноваційних проектів (інструменти використовують у 25 країнах), зменшення податкової ставки (у 24 країнах), податковий кредит (у 22 країнах), прискорена амортизація обладнання, яке використовують на інноваційному виробництві (у 17 країнах), а також податкові канікули для нових інноваційних компаній (у 15 країнах). Загалом експерти визначили 16 стандартних інструментів заохочення інноваційної діяльності, до того ж кожна з досліджуваних країн має свій унікальний набір таких інструментів, зумовлений особливостями місцевої економічної та політичної ситуації.

Для переходу до цифрової економіки українському бізнесу й підприємництву потрібно надати доступ до капіталу. Це можна зробити через державну підтримку за допомогою податкових і фінансових інструментів, а також створити умови для вільного залучення венчурних інвестицій. З огляду на це державну політику можна умовно розділити на пряму підтримку інноваційних підприємств і підтримку розвитку ринку венчурного капіталу.

На початковому етапі інноваційного циклу найнекомфортнішим податком для інноваційних підприємств є нарахування на фонд заробітної плати. Податкове стимулювання інноваційних підприємств на цьому етапі доцільно проводити через ліквідацію або скорочення таких нарахувань. На пізніших етапах — на стадії масштабування та  промислового виробництва —значущішими стають змінні податки, отже, на цьому етапі ефективним буде податкове стимулювання через ПДВ і податок на прибуток.

Формами державного податкового стимулювання розвитку цифрових інновацій та цифрової економіки загалом можуть бути:

  • уведення інвестиційного податкового кредиту;
  • упровадження прискореної амортизації основних фондів, які використовують для реалізації інноваційних проектів;
  • звільнення від сплати ПДВ і ввізного мита імпортованого нового обладнання й комплектуючих, а також матеріалів, які не виготовляють в Україні і які слід використати для високотехнологічного виробництва й цифрової трансформації;
  • списання витрат на проведення R&D на собівартість продукції;
  • застосування податкових канікул для інноваційних підприємств/проектів із цифрової трансформації;
  • зменшення нарахувань на фонд заробітної плати для суб’єктів господарювання, які реалізують інноваційні програми (проекти) цифрових перетворень;
  • урахування витрат, спрямованих суб’єктами господарювання на фінансування інноваційних програм (проектів) цифрових перетворень, до складу валових витрат;
  • зниження ставки єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для суб’єктів господарювання, які реалізують інноваційні програми (проекти) цифрових перетворень, частка витрат яких на оплату праці в собівартості продукції, робіт або послуг перевищує 50%;
  • урахування вартості засобів інформаційно-комунікаційних і цифрових технологій, придбаних фізичними особами для особистого користування, до складу податкового кредиту під час нарахування податку на доходи фізичних осіб.

Крім пільгового оподаткування, держава може безпосередньо фінансувати пріоритетні проекти, а також розвивати ринок венчурного капіталу. У цьому напрямі може бути зроблено такі кроки:

  • надання державних грантів для підтримки проектів цифрових інновацій та цифрової трансформації підприємств;
  • створення Фонду фондів для спільного державно-приватного венчурного інвестування;
  • законодавче забезпечення умов входження у венчурні фонди інституційних інвесторів, наприклад пенсійних і страхових фондів, банків;
  • зниження порога входу для приватного венчурного інвестора у венчурний фонд;
  • посилення правового захисту міноритарних інвесторів;
  • розвиток фондового ринку;
  • створення нормативно-правової бази для інноваційних інструментів фінансування, таких як ICO.

Держава як популяризатор

Державі потрібно взяти на себе роль популяризації та формування культури цифрових перетворень та інновацій. Згідно з опитуванням Kane et al., більша частина керівників менш зрілих у цифровому плані компаній вказали на страх перед ризиком як серйозний бар’єр для цифрової трансформації. Це свідчить про те, що держава й бізнес-лідери повинні створити культуру цифрових змін, що заохочує прийняття ризиків.

У суспільстві слід сформувати думку про цифровізацію як про неминуче майбутнє, в якому кожен матиме змогу самореалізації. Важливо культивувати образ підприємця та створювати культуру, що заохочує прийняття ризиків. Для цього держава повинна створювати й тиражувати контент про історії успіху українських підприємців, у такий спосіб формуючи рольові моделі для майбутнього покоління.

Отже, держава повинна стати ініціатором цифрових інновацій в Україні й активно брати участь у кожному етапі їх створення — від фінансування прикладних досліджень до формування нових ринків.

Держава повинна показувати приклад і бути лідером цифрових трансформацій, упроваджуючи цифрові сервіси у своїй роботі й під час надання послуг громадянам.

Зрештою держава повинна стати замовником і першим покупцем інновацій та цифрових сервісів, що буде поштовхом для утворення нових ринків.

6.7.7 Перелік ініціатив та проектів для досягнення KPI

I. Перелік ініціатив та проектів для досягнення KPI. Тверда інфраструктура

Ініціативи Потреба в інвестиціях на проміжку часу в 10 років, $ млн Потенційне джерело фінансування Потреба у відповідних ініціативах Відповідальні за реалізацію Індикатор виконання (KPI)
1. Розбудова фіксованої інфраструктури ШСД до мережі Інтернет 3500 ДПП, Фонд подолання цифрової нерівності, кредити нацплан розвитку ШСД, доступ до фіз. інфраструктури, проекти цифровізації об’єктів соціальної інфраструктури КМУ, НКРЗІ, Нацрада з інвестицій Покриття — 99,9% українських домоволодінь
Інтернет ШСД — стандарт для новобудов, квартир та фізичної інфраструктури
2. Розбудова інфраструктури мобільного Інтернету (4G, 5G) 2000 Приватні кошти Рефармінг частот, технейтральність НКРЗІ, Нацрада з інвестицій Покриття — 100% території країни (4G–5G)
99% усіх автомобільних і залізничних магістралей та 95% сільської місцевості покрито технологіями мобільного Інтернету
3. Розбудова радіо-інфраструктури (LoRaWan тощо) для проектів Інтернету речей 500 ДПП Доступ до фіз. інфраструктури КМУ, власники фіз. інфраструктури (транспорт тощо), Нацрада з інвестицій Покриття — 100% території країни
5 млрд сенсорів та датчиків
4. Розбудова інфраструктури громадського доступу до Wi-Fi 1000 Приватні кошти, місцеве самоврядування Нацрада з інвестицій, місцеве самоврядування 100% ключових вузлів транспортної інфраструктури, туристичних маршрутів, природних заповідників, об’єктів культури та історії, дозвілля та відпочинку покрито бездротовими мережами Wi-Fi
5. Розбудова обчислювальної інфраструктури (т. з. хмарна, або віртуалізована, інфраструктура) (локальні ЦОД) 500 (не включає використання міжнародних інфраструктур) Приватні, в окремих випадках ДПП Прискорені процедури отримання дозволів тощо Нацрада з інвестицій 5 національних ЦОД-інфраструктур (рівня DC TIER3)
6. Створення інфраструктури кібербезпеки 3000 Державні, приватні Комплексні ініціативи щодо виконання Закону України «Про кібер-безпеку» КМУ, ДССЗЗІ, громадські організації До 10 галузевих центрів управління кібербезпекою
Повноцінне функціонування програми «Чистий Інтернет» (очищення мережевого трафіку на рівні операторів)

Джерело: оцінки експертів «Цифрова адженда України», ГС «Хай-Тек Офіс Україна», Ukrainian Institute for the Future

II. Перелік ініціатив та проектів для досягнення KPI. М'яка інфраструктура.

Кроки, заходи, інструменти Загальна потреба в інвестиціях на проміжку часу в 10 років, $ млн. Потенційне джерело фінансування Відповідальні за реалізацію Індикатор виконання (KPI)
Створення інфраструктури, зокрема:
1. Інфраструктура ідентифікації та довіри (citizen ID, mobile ID, bank ID) 300 Держбюджет (для citizen ID), приватні кошти КМУ, бізнес Єдиний державний електронний демографічний реєстр (citizen ID)
99,9% громадян мають цифрову ідентифікацію (citizen-card, Mobile ID) до 2020Е
2. Інфраструктура відкритих даних 100 Держбюджет, приватні кошти КМУ, громадський сектор, бізнес 99% публічних інформаційних ресурсів та баз даних у відкритому доступі
3. Інфраструктура державних послуг (e-government) 500 Держбюджет КМУ Безпаперова взаємодія за принципом «єдиного вікна» та автоматизації усіх процесів бек-офісу державних установ
4. Інфраструктура інтероперабельності 20 Держбюджет КМУ 100% державних ресур-сів та систем взаємодіють через платформу інтер-операбельності «Трембіта»
5. Інфраструктура e-комерції та e-бізнесу 100 Приватні кошти громадський сектор, бізнес +300% зростання внутрішнього ринку електронної комерції до 2020Е; +1000% — до 2030Е
99% ділових процесів між бізнесом — елект-ронні (е-комерція)
6. Транзакційно-процесингова інфраструктура 500 Приватні кошти громадський сектор, бізнес 100% закладів торгівлі, сфери послуг тощо пра-цюють в режимі cashless (безготівкові розрахунки)
7. Інфраструктура життєзабезпечення 3000 Держбюджет, приватні кошти КМУ, громадський сектор, бізнес Топові позиції в рейтингах: індекс якості життя (безпечне та комфортне життя), міжнародний індекс щастя
8. Геоінформаційна інфраструктура 500 Держбюджет, приватні кошти КМУ, громадський сектор, бізнес Оцифровування 100% фізичних інфраструктур (зокрема критичних) відповідно до галузей економіки (транспортна, енергетична, міська екологічна, житлово-комунальна, нерухоме майно)
9. Блокчейн інфраструктура (як опорна для реалізації багатьох м'яких інфраструктур) 100 Приватні кошти, ДПП, механізми фондування КМУ, громадський сектор, бізнес 100% ділових процесів: реєстрації цивільних актів ведення реєстрів, регістрів, кадастрів та довідників захищено відповідно до стандартів кібербезпеки (ISO 27001)

Джерело: оцінки експертів «Цифрова адженда України», ГС «Хай-Тек Офіс Україна», Ukrainian Institute for the Future

6.7.8 Проекти цифрової трансформації в Україні

Системна реалізація національних проектів цифрових трансформацій — ключовий показник упровадження реальних структурних змін у таких сферах:

  1. Громадська безпека та захист
  2. Охорона здоров’я
  3. Система освіти
  4. Державне управління
  5. Електронне урядування
  6. Електронна ідентифікація
  7. Електронна демократія
  8. Екологія та охорона навколишнього середовища
  9. «Розумні» міста (смарт-сіті)
  10. Електронні платежі та розрахунки (cashless economy)
  11. Соціальна сфера
  12. Електронна митниця
  13. Електронна комерція
  14. Нові методи роботи, цифрові робочі місця

1. Громадська безпека та захист

Метою трансформації сфери громадської безпеки є підвищення рівня правопорядку, комфортного та безпечного життя громадян.

Цифрові проекти в секторі мають бути спрямовані на:

  • безпеку дорожнього руху: координацію руху транспорту на дорогах, моніторинг небезпечних перехресть та транспортних магістралей, паркувальних майданчиків; виявлення порушень Правил дорожнього руху, керування роботою світлофорних об'єктів; оперативне реагування на аварії тощо.
  • забезпечення охорони життя та здоров'я кожної людини через спеціалізовані веб-сервіси (адаптовані до мобільних платформ: Android, iOS тощо) Ці сервіси дадуть громадянам можливість отримувати оперативну інформацію про загрози кримінального й техногенного характеру, повідомляти в режимі тривожної кнопки про виявлені порушення.
  • покращення доступу громадян до екстрених служб реагування (екстреної служби 112).

Цифрові системи громадської безпеки до 2030Е мають стати аутсорсинговими можливостями для бізнесу, а державні установи (і не тільки вони) — замовниками аутсорсу, котрі сплачують відповідні кошти за сервісні послуги управління, розвитку та супроводу відповідних систем.

Створення інвестиційних можливостей у цій сфері (наприклад на базі концесій тощо) дасть можливість кардинально пришвидшити впровадження зазначених систем на місцевому, регіональному та національному рівнях, залучити кращий світовий досвід, фахівців.

2. Сфера охорони здоров'я

Цифрова медицина повинна забезпечувати онлайн-взаємодію між пацієнтами, медичними працівниками та установами за допомогою цифрових технологій.

Необхідна умова на шляху досягнення зазначеної мети — створення національної системи Electronic Health Record (EHR). EHR — динамічний набір систематизованих електронних даних про стан здоров’я окремого пацієнта, що забезпечує інформаційний обмін між учасниками процесу виробництва та споживання медичних послуг.

Ключові етапи створення EHR:

  1. Створення та затвердження національних стандартів цифрової медицини.

  2. Упровадження Computerized Medical Record: систематична робота щодо оцифровування даних медичних карт, запровадження архівно-резервних функцій.

  3. Упровадження Electronic Medical Record: медичні карти пацієнтів ведуться лікарем в електронній формі, до них підв’язані, зокрема, оцифровані архівні медичні картки. Дублікати на паперових носіях не потрібні.

  4. Упровадження Electronic Patient Record: дані пацієнта з різних медичних закладів зберігаються в уніфікованій формі в одній базі даних, тобто Electronic Medical Record із різних медичних закладів об’єднуються в одній базі даних, таким чином, кожен лікар зі свого терміналу може отримати доступ та можливість внесення даних. Це стосується і даних, які пацієнт заносить до програми самостійно.

  5. Упровадження Electronic Identifiers: ідентифікація користувачів системи eHealth.

3. Сфера освіти

Стрімке розповсюдження цифрових технологій робить цифрові навички (компетентності) громадян ключовими серед інших навичок.

Навчання за принципом «знати все» змінюється на принцип «знати, як навчатися протягом життя та стати самореалізованим та конкурентоздатним».

Робота з інформацією на принципах запам’ятовування поступово втрачає сенс через розвиток Інтернету як глобального джерела інформації.

Цифрову трансформацію в освіті необхідно проводити в усіх напрямках, включаючи середню школу й вищі навчальні заклади.

Цифровізація середніх шкіл має реалізовуватися за такими напрямками:

  • Доступ до технологій:

    • - доступ учнів до технологій (Student Accessibility).
    • - доступ учителів до технологій (Teacher Accessibility).
    • - доступ адміністраторів шкіл до технологій (Administration Accessibility).

  • Шкільний Інтернет (моделі Fiber-to-the-Building та Wi-Fi).

  • Цифровий мультимедійний контент.

  • Цифрові компетенції та грамотність викладачів (фасилітаторів, коучів) та учнів.

Цифрова трансформація в секторі вищої освіти має проходити у трьох напрямках: взаємодія з клієнтом (студентом, абітурієнтом), оптимізація процесів, зміна бізнес-моделі.

Сфера вищої освіти потребує реформування й переходу на модульну кросплатформову систему, в якій студент зможе обирати предмети без прив'язки до вузу й отримувати максимум послуг та матеріалів онлайн.

Необхідна акредитація міжнародних платформ онлайн-освіти з присвоєнням їм кредитних балів, набираючи які, студент зможе самостійно формувати свій навчальний план.

Детальніше про цифровізацію сфери освіти читайте у Розділі «Україна — новий центр європейської освіти».

4. Державне управління

4.1. Технології цифровізації державного управління

Архаїчні державні структури не в змозі побудувати модернові системи, сфери або країни.

Синергетичний потенціал соціальних, мобільних, хмарних технологій, а також технологій аналізу даних та Інтернету речей у сукупності здатні привести до трансформаційних змін у державному управлінні та загалом, тобто зробити державний сектор України ефективним, реактивним, ціннісним.

Отже, 10 головних стратегічних технологій для державного сектору України:

  • 1. Цифрове робоче місце (переваги: гнучкість виконання роботи, децентралізація, мобільність, скорочення витрат на апаратне забезпечення, офісні приміщення, відрядження).

  • 2. Багатоканальне інформування та залучення громадян (використання соціальних мереж та комунікацій для активного залучення громадян до політичних процесів; підтримка персоналізації тощо).

  • 3. Відкриті дані (відкриті державні дані як інструмент оцінки та контролю роботи влади та держави тощо).

  • 4. Електронна ідентифікація громадян (е-ID).

  • 5. Повсюдна аналітика (неперервний та динамічний процес збирання та аналізу даних із метою отримання релевантної та структурованої інформації для ситуаційної та стратегічної діяльності, розробки планів дій, програм, ініціатив).

  • 6. «Розумні» машини та засоби (глибокі нейронні мережі, автономні транспортні засоби, віртуальні помічники, «розумні» радники, віртуальні секретарі, які інтелектуально взаємодіють із іншими машинами та людьми).

  • 7. Інтернет речей (механізми «оплата за використання» або моделі оподаткування за передплатою, «розумне» збирання сміття на міських вулицях, віддалений моніторинг пацієнтів у будинках для людей похилого віку, моніторинг екології тощо).

  • 8. Цифрові державні платформи (системи класу ERP, CRM тощо).

  • 9. Програмні архітектури (програмно-конфігуровані архітектури).

  • 10. Блокчейн (забезпечення електронних референдумів, е-петицій, е-голосування, електронне урядування. Блокчейн забезпечує безпрецедентно високий рівень захисту інформації та дає змогу створювати повністю децентралізовані системи. Висока стійкість системи до атак дає можливість використовувати її в таких сенситивних сферах, як електронні фінанси, держзакупівлі, електронні бюджети.

4.2. Використання в державному управлінні нових моделей діяльності, аутсорсинг бізнес-процесів, хмарна стратегія.

Уніфікація та аутсорсинг процесів державного управління — це тренд майбутнього, на який «приречені» державні системи управління задля досягнення власної ефективності, скорочення часу, економії бюджетних коштів.

Першочергові кроки цифровізації державного управління:

  1. Уніфікація та стандартизація типових ділових процесів державних установ (від міністерств до муніципалітетів).

  2. Використання стандартизованих рішень для кожного типового ділового процесу всіма розпорядниками бюджетних коштів та заборона на розробку дублювальних систем.

  3. Аутсорсинг функції розробки та адміністрування систем управління типовими діловими процесами.

Наступним критичним кроком трансформації державного управління завдяки технологіям є хмарна стратегія.

Поточна модель передбачає утримання, підтримку й розвиток цифрової інфраструктури кожною державною установою окремо, тобто автономно, що потребує вагомих капітальних та операційних витрат, однак в умовах хронічно недостатнього фінансування таке автономне існування та розвиток — завдання нереальне.

Сучасним підходом для розв’язання зазначених проблем є впровадження технології хмарних обчислень.

Основною перевагою є те, що користувачам хмари (державним установам) не потрібно інвестувати значні суми коштів у побудову власної, часто-густо надлишкової ІКТ-інфраструктури, а треба платити тільки за фактичне її використання, відповідно до поточного попиту.

5. Електронне урядування

Спроби створити повноцінні сервісні платформи електронного урядування робляться в Україні з 2001 року, однак лише протягом 2015–2019 років у цій сфері почали реалізовуватися необхідні проекти.

Упровадження в Україні сучасних моделей державно-приватного партнерства у сфері електронного урядування є ключовим рішенням для зростання кількості та якості державних онлайн-послуг. Електронне урядування в частині надання державних послуг має стати бізнесом приватних операторів та провайдерів. Це пришвидшить реалізацію системи, створить новий рівень сервісу для користувачів, дасть змогу створити системи високого технологічного класу.

Роль держави в питанні побудови електронного урядування зводиться до таких ключових видів діяльності:

  • розробка національної архітектури системи електронного урядування;
  • розвиток та підтримка центральних реєстрів, регістрів, кадастрів, ідентифікаторів, довідників та інших критичних інформаційних елементів архітектури (на блокчейні), які використовуються у процесі надання послуг безпосередньо провайдерами;
  • координація діяльності приватних провайдерів, проведення інвестиційних конкурсів, атестації та моніторинг якості надання послуг, рейтингування провайдерів тощо.

6. Електронна ідентифікація

Сфера електронної ідентифікації — це основа побудови довірчих відносин між контрагентами послуг, економічних операцій тощо.

Ключовим рішенням є створення єдиного електронного державного демографічного реєстру як цифрового ідентифікатора громадян України (citizen-ID, citizen-card) із використанням технології блокчейн.

Важливим також є використання технічних інструментів масової ідентифікації громадян через використання, запровадження доступних, безпечних та зручних засобів альтернативної ідентифікації, зокрема BankID (ідентифікація через банк) та MobileID (ідентифікація через мобільного оператора).

Цифровізація сфери ідентифікації громадян є потужним поштовхом до розвитку електронного урядування, електронної комерції та цифрової економіки взагалі.

У цьому ракурсі також є важливим питання гармонізації України з міжнародними стандартами у сфері захисту та безпеки даних.

7. Електронна демократія

Традиційні (офлайн) демократичні процеси справді можуть бути переведені до цифрового формату. В Україні е-демократія перебуває на початковому етапі розвитку.

Ключовими секторами розвитку е-демократії є е-парламент; е-голосування; е-правосуддя; е-медіація (досудове розв’язання спорів); е-референдум; е-голосування; е-консультації; е-петиції; е-політичні кампанії; е-опитування.

Одним із найперспективніших в умовах України напрямком використання цифрових технологій є розвиток електронного голосування виборців (e-voting) зі стовідсотковим рівнем безпеки завдяки блокчейн.

E-voting — найпростіша форма електронної демократії. Однак вона містить велику кількість політичних та організаційних викликів. Незважаючи на це, саме ця форма поступово впроваджується в різних країнах світу. Насичення електронними засобами процесу голосування громадян є питанням оптимізації виборчих технологій в Україні.

Електронне голосування та вибори за відповідних умов можуть бути набагато чеснішими, відкритішими та ефективнішими за традиційні офлайн-аналоги.

Можливість електронного голосування в Україні дасть змогу залучити до виборчого процесу набагато більшу кількість громадян, особливо молодь, що в цілому покращить репрезентативність та якість виборів.

8. Екологія та охорона навколишнього середовища

Цифрові технології мають величезний потенціал для поліпшення екологічного стану України, скорочення викидів парникових газів, зменшення промислових відходів.

Ключовими проектами цифровізації сфери екології України є такі:

  • створення національної системи незалежного екологічного моніторингу та оцінки водних екосистем і водопостачання, стану атмосферного повітря, екосистем суші;

  • створення електронних реєстрів природних ресурсів (у системі е-урядування) з метою забезпечення інформацією державних установ та інших користувачів для підтримки ухвалення рішень у сфері управління використанням природних ресурсів, раннього запобігання, реагування та відновлення в разі надзвичайної ситуації;

  • створення аналітичної системи, інтегрованої до європейської онлайн-системи Shared Ecology Infrastructure System (SEIS) для аналізу короткострокових і довгострокових тенденцій біорізноманіття, забруднення середовища, погодних умов та еволюції екосистем, а також для планування заходів щодо запобігання шкідливим змінам;

  • стимулювання створення громадськістю та бізнесом мобільних додатків «екологічного патрулювання» (повітря, суші, водних ресурсів) з можливістю оповіщення правоохоронних органів щодо протиправної діяльності (забруднення, браконьєрство, вирубування дерев, нелегальні сміттєзвалища тощо).

9. «Розумні» міста (смарт-сіті)

Концепція «смарт-сіті» — це модель міста на основі повномасштабного використання цифрових технологій для усунення поточних проблем міста, його стійкого розвитку та підвищення якості життя громадян.

Ключові рішення для розвитку концепції «смарт-сіті» та її масштабування в Україні:

  1. Розробка національної дорожньої карти та фреймворку цифрової трансформації міст як основи для формування відповідних міських дорожніх карт та підтримки міських політик цифровізації.

  2. Створення національної платформи — каталогу рішень «смарт-сіті» (на принципах апробації та сертифікації) згідно з досвідом «EPIC/Європейської платформи «розумних» міст.

  3. Гармонізація політик і законодавства з вимогами ЄС (передбачена Угодою про асоціацію Україна — ЄС).

  4. Упровадження міжнародних стандартів управління смарт-сіті (ISO-37120, ISO-37101 та інші).

  5. Створення «Білої книги», яка описує вимоги з урахуванням консенсусного бачення щодо ключових принципів, підходів до єдиної ID, кібербезпеки, патентування рішень, упровадження технічних стандартів, ІКТ-архітектури — мережевої маршрутизаціі, інтелектуальних систем опрацювання даних.

  6. Підтримка розбудови інноваційних екосистем в українських містах (інноваційні/технологічні хаби, центри, парки, кластери та інше), інноваційної політики муніципалітетів та стимулювання залучення громадян у розробку міських рішень смарт-сіті (стартап-рух та живі лабораторії).

10. Електронні платежі та розрахунки

Безготівкова економіка (cashless economy) полегшує комерційну взаємодію суб'єктів економіки та є надзвичайно сильним інструментом боротьби з тіньовим обігом коштів, тобто сприяє оздоровленню економіки.

Ключовими рішеннями для стимулювання ринку безготівкових розрахунків в Україні є:

  1. Лібералізація законодавчої, нормативної та регуляторної політики держави у сфері використання електронних систем розрахунків.

  2. Лібералізація валютного регулювання з метою максимального усунення нормативних бар'єрів у сфері використання міжнародних систем і технологій електронних розрахунків.

11. Цифровізація соціальної сфери

Нові підходи до управління соціальними програмами є комбінацією ділових і технологічних моделей, упровадження яких стає можливим завдяки використанню цифрових технологій для реалізації таких завдань:

  • створення екосистеми взаємодії громадян із соціальними програмами, послугами та інформацією, необхідною для вибору послуг;
  • створення екосистеми взаємодії соціальних служб, відомств, недержавних організацій, постачальників послуг для спільних погоджених дій щодо забезпечення потреб громадян;
  • створення платформи управління соціальними програмами для задоволення унікальних вимог організацій соціальної сфери, індивідуальних вимог і специфіки їх споживачів та оцінки ефективності наданих послуг.

Сучасна соціальна сфера України має низку принципових проблем і потребує кардинальних та докорінних змін:

Проблема №1. Розрізненість програм, систем, реєстрів, клаптева автоматизація соціальної сфери, відсутність механізмів міжвідомчої взаємодії.

Рішення: створення інтегрованої платформи взаємодії між організаціями соціальної сфери, державними органами та реєстрами.

Проблема №2. Відсутність або складність засобів взаємодії громадян зі службами та (або) інформаційними ресурсами соціальних служб. Низька ефективність роботи, паперовий вал.

Рішення: створення інформаційного та інтеграційного ресурсу («єдиного вікна») соціальної сфери, орієнтованого на безпечну, електронну взаємодію громадян з органами соціальної сфери, включаючи інтерактивні засоби самообслуговування.

Проблема №3. Розрізненість соціальних програм. Низька ефективність надання послуг і самих соціальних програм. Велика тривалість виконання як окремих функцій, так і процесу прийняття рішень. Відсутність націленості на результат.

Ключовим рішенням є запровадження цифрової платформи рівня держави/регіону/міста для комплексного управління соціальними програмами, які базуватимуться на цифрових технологіях, світовому досвіді розвитку соціальної сфери, реінжинірингу ділових процесів, оцінці ефективності та керуватимуться реальними потребами суспільства і гнучко реагуватимуть на зміни в житті країни.

Державний службовець майбутнього

Джерело: оцінки експертів «Цифрова адженда України», ГС «Хай-Тек Офіс Україна», Ukrainian Institute for the Future

12. Електронна митниця (e-customs)

Цифровізація митниці є критичною не лише для розв’язання локальних логістичних та інших проблем, але й для інтеграції України в цифровий єдиний ринок (Digital Single Market — ініціатива ЄС щодо розвитку транскордонної торгівлі та взаємодії).

Ключовими для реалізації електронної митниці в Україні є такі проекти:

  • Упровадження 100-відсоткового електронного оформлення: повністю автоматизоване, цілодобове митне оформлення за принципом «єдиного вікна» — від заповнення декларації на перевірку до відстежування проходження документів та повідомлення про результати.

  • Упровадження системи відстежування переміщення вантажів за їх номерами на всіх стадіях (розвантаження, перевезення, зберігання, митне оформлення).

  • Виконання робіт щодо гармонізації документів електронної митниці з вимогами ЄС та введення Єдиного уніфікованого документу (SAD).

  • Організація сумісності чинної в митних органах України системи контролю за переміщенням вантажів із загальноєвропейською NCTS.

  • Удосконалення наявної системи управління ризиками та налагодження інтеграції визначених баз даних для контролю та боротьби з контрабандою, ухилянням від сплати мита тощо.

13. Електронна комерція, транскордонна електронна комерція

Прийняття Закону «Про електронну комерцію» є важливим фактором для пожвавлення економіки України. Він урегульовує юридичні питання між контрагентами, виводить торгівлю з тіньової економіки, стимулює розвиток цього ринку взагалі, залучення інвестицій тощо.

Із появою в Україні 3–4G почав зростати мобільний сегмент електронної комерції — збільшується кількість мобільних користувачів та торговельних операцій. Мобільні покупці наразі є найдинамічнішою аудиторією та ключовим драйвером зростання.

Запроваджена зазначеним Законом багаторівнева верифікація платежів дає змогу істотно підвищити рівень їх безпеки.

Разом з цим існує ще багато можливостей для стимулювання електронної комерції, котрі базуються насамперед на використанні цифрових технологій:

  • розширення способів здійснення оплати;
  • використання електронних грошей;
  • онлайн-кредитування;
  • смарт-логістика та супутні послуги;
  • покращення цифрових навичок громадян;
  • розвиток транскордонної електронної торгівлі.

14. Нові методи роботи, цифрові робочі місця

Ключовий стереотип аналогової економіки, який має бути подоланим у цифрову еру, — це фізична прив’язка людини (робітника, службовця тощо) до конкретного фізичного місця (або місць). Така прив’язка здебільшого є штучною, безглуздою та економічно не доцільною.

Цифрова свобода людини — це можливість праці, тобто участі у виробничих, комунікаційних, організаційних процесах із будь-якого місця світу, за наявності відповідних цифрових засобів, технологій та доступу до цифрових інфраструктур.

У цифровому світі робочі місця перестають бути прив’язаними до фізичних місць — вони стають цифровими, мобільними, тобто такими, що зовсім не потребують постійного перебування працівника на робочому місці.

Саме віртуально-цифровий світ надає потужні можливості для постійного перебування працівника в онлайн-режимі. Цей тренд поширюється надзвичайно швидко й позитивно сприймається переважною більшістю працівників, яким подобаються гнучкі способи роботи, котрі дають змогу приділяти більше уваги клієнтам, друзям, сім'ї. Це може не тільки сприяти втримуванню кваліфікованих працівників, але й збільшити податкові надходження, внески соціального страхування, а головне — впливати на ринок зайнятості.

У цифровому робочому місці поєднано практично всі технології, які люди використовують для виконання роботи в сучасному робочому середовищі. Цифровим робочим місцем можуть бути як бізнес-застосунки, так і електронна пошта, засоби миттєвих повідомлень, корпоративні соціальні мережі та інструменти для проведення віртуальних зустрічей.

Для отримання вигоди від цифрових робочих місць урядовим та бізнес-організаціям України необхідно врахувати чотири елементи.

  1. Пристрої доступу. Необхідно забезпечити для працівників вибір найефективнішого способу отримання доступу до використовуваних ними бізнес-застосунків. Смартфони та планшети стають усе необхіднішими, тому організаціям і компаніям потрібно переглянути свої стратегії щодо використання пристроїв відповідно до нових потреб.

  2. Інфраструктура комунікацій. Надійність зв'язку залишається однією з найважливіших вимог у контексті цифрового робочого місця як в офісі, так і поза ним. Саме зв'язок є запорукою ефективного функціонування комунікаційних технологій, бізнес-застосунків та застосунків для спільної роботи, які є рушійною силою сучасних бізнес-процесів. Корпоративні мережі повинні бути обладнані для опрацювання аудіо-, відео- та інших даних, що передаються одночасно, як у мережі компанії, так і поза нею.

  3. Бізнес-застосунки. Надання працівникам доступу до бізнес-застосунків, незалежно від місця та часу, підвищує продуктивність і підтримує співпрацю з колегами, партнерами та клієнтами. Такі застосунки надають миттєвий доступ до необхідної важливої інформації, допомагаючи віртуальним командам злагоджено працювати та ефективно взаємодіяти. Платформи для спільної роботи та управління базами знань набувають вирішального значення. Вони уможливлюють централізоване зберігання проектних документів, забезпечують легкий доступ до них і дають членам команди змогу співпрацювати при внесенні змін до файлів, їх перегляді та обміні в режимі реального часу.

  4. Телекомунікаційні інструменти робочого місця. Інструменти робочого місця значною мірою впливають на мотивацію та продуктивність працівників. Інколи електронної пошти й  телефонних дзвінків може бути недостатньо, наприклад у разі залучення віддаленого експерта або в ситуації роботи вдома. Суттєвою перевагою є технології зв'язку, які забезпечують присутність у режимі реального часу та дають можливість проводити насичені онлайн-зустрічі, зокрема аудіо-, відео- та веб-конференції.

Цифрове робоче місце не варто розглядати як забаганку та моду, оскільки це є насамперед бізнес-стратегія для підвищення ефективності працівників завдяки наближенішому до користувачів робочому середовищу.

Ключовим кроком України щодо стратегії в цьому питанні має стати активна позиція державних установ. Велика кількість службовців центрального та регіонального рівнів — потенційні користувачі цифрових робочих місць, особливо такі державні службовці, як інспектори, працівники соціальних служб тощо.

Держава — основний гравець у цифровому просторі. Використовуючи і створюючи попит на сучасні ІТ-рішення, вводячи в обіг найсучасніші електронні адміністративні послуги та впроваджуючи інноваційні моделі, держава повинна слугувати прикладом у переході до цифрових технологій для всієї України.

Використання в державному сегменті цифрових та мобільних робочих місць наблизить службовців до суспільства, дасть їм можливість якісніше виконувати їх інспекційні та інші функції, а також заощадити значні кошти.

Отже, на найближчу перспективу держава має фокусуватися на двох речах:

  • трансформація робочих місць самих державних (муніципальних) службовців та працівників у цифрові робочі місця;
  • осмислення й підготовка відповідних ініціатив (зокрема законодавчих) для стимулювання переходу на цифрові робочі місця українського бізнесу та професійних середовищ.

У майбутньому успішними стануть ті країни, які зламають бар'єри між людьми, робочими місцями й технологіями та розширять можливості своїх громадян, давши їм можливість бути ефективними та творчими незалежно від місцезнаходження.

6.7.9 Програма «Індустрія 4.0» та концепція «смарт-фабрика»

Термінологія

«Смарт-фабрики» (smart factory, «розумне» виробництво) — концепція цифровізації промислових виробництв із метою покращення їх операційної та бізнес-ефективності.

«Смарт-фабрика» апелює до таких технологій, як хмарні обчислення, бездротові комунікації, дистанційне управління та обслуговування, кібербезпека, інтеграція систем управління, інтеграція та краща співпраця в ланцюжку доданої вартості, 3D-друк та інші.

«Індустрія 4.0» — оновлена концепція «смарт-фабрики», що ототожнюється з Четвертою промисловою революцією та появою кіберсистем.

«Індустрія 4.0» — це наступна фаза цифровізації, де ключову роль відіграють такі технології, як аналітика великих даних (Big Data), предиктивна аналітика, machine learning, m2m-комунікації, штучний інтелект, аддитивні технології, нове покоління роботів тощо.

Через поступове зниження вартості цих технологій вони стають доступними, тобто все частіше починають використовуватися промисловістю та бізнесом, що врешті-решт впливає на наявні бізнес-моделі або взагалі створює нові.

Україна сьогодні з погляду Індустрії 4.0

Станом на 2019 рік, Україна — це країна з промисловістю, що деградує, низькою ефективністю регуляторів, слабким внутрішнім попитом на технології (зокрема технології Індустрії 4.0.) та водночас сильною ІТ-галуззю, розвиненими сегментами інтеграторів-розробників АСУ ТП та ІТ, а також ще доволі потужною (порівняно з країнами emerging markets) системою закладів вищої освіти (ЗВО).

Візія України 2030Е щодо розвитку Індустрії 4.0

Візія України щодо Індустрії 4.0, запропонована Асоціацією підприємств промислової автоматизації України (АППАУ) у Національній стратегії Індустрії 4.0:

«Україна — високотехнологічна, постіндустріальна країна, інтегрована в глобальні, технологічні ланцюжки створення цінності, що продукує в них унікальні інженерні послуги та продукти високої якості. Для власних потреб Україна є самодостатньою в забезпеченні своєї економіки та своєї армії найнеобхіднішими технологічними продуктами».

Для досягнення візії українським підприємствам, малому та середньому бізнесу, промисловості потрібно надавати підтримку, яка може включати широкий спектр заходів — від маркетингових до фінансово-стимулювальних, податкових тощо.

Ключовими факторами розвитку Індустрії 4.0 до 2030Е визначено такі:

  1. Консолідація головних стейкхолдерів Індустрії 4.0 та урядових структур навколо цілей та програм розвитку Індустрії 4.0.

  2. Залучення ІТ-сектору до проблем розвитку внутрішнього ринку й насамперед питань передавання досвіду глобалізації та кращих бізнес-практик промисловим хай-тек-секторам.

  3. Створення інноваційної екосистеми промислових хай-тек-сегментів включно з повною інтеграцією з дослідницьким простором.

  4. Інтеграція в європейські та світові ланцюжки цінності Індустрії 4.0.

2016 року створено рух «Індустрія 4.0 в Україні» як об’єднання учасників ринку ІТ та промислових підприємств із метою роботи над спільними програмами та ініціативами.

Включення України до всесвітнього руху «Індустрія 4.0» дасть можливість підвищувати конкурентоздатність виробництв, стимулювати внутрішній ринок, утримувати й нарощувати свої позиції в секторах із високою доданою вартістю на національному, а в окремих випадках — і на глобальному рівні.

Принципи переходу на 4.0

Джерело: Національна стратегія Індустрії 4.0, АППАУ, Державне агентство з розвитку електронного урядування

Цільовими індустріями в Україні для реалізації відповідних ініціатив та проектів Індустрії 4.0 є такі:

  1. Машинобудування.

  2. Металургія та добувна промисловість

  3. Галузі переробної та харчової промисловості.

  4. Легка промисловість.

  5. Енергетика — виробництво, транспорт, розподіл енергоресурсів.

  6. Інфраструктурні об’єкти — мережі (як-от газ, нафта), морські та авіапорти, залізниця, автодороги тощо.

  7. Міська інфраструктура — безпека, трафік, будівлі, комунальні та енергомережі тощо.

  8. Агропереробна галузь.

  9. Воєнно-промисловий комплекс.

  10. Аерокосмічна галузь.

Головні стратегічні ініціативи та напрями розвитку Індустрії 4.0 до 2022Е

1. Інституціоналізація розвитку промислових хай-тек-сегментів на рівні держави

Визнання цільових секторів промислових хай-тек як ключових для розвитку економіки України поверне довіру до держави та дасть потужний поштовх для їх розвитку. Для цього уряд має:

  • a) запустити реальні реформи зі стимулювання в Україні промислового виробництва, зокрема із сегментами середньо- та високотехнологічної продукції. Уряд має поставити конкретні цілі та КРІ та спланувати, яким чином нарощуватиметься частка промислового виробництва як у відсотках до ВВП країни, так і в абсолютних цифрах — включно з переліком конкретних сегментів;
  • b) налагодити системні дії та програми, які покращуватимуть загальну готовність промисловості до Індустрії 4.0, включно з тими показниками, де Україна має на сьогодні останні позиції у світі: захист прав власності, верховенство права, доступ до фінансових ресурсів та інституційна спроможність держави;
  • c) створити умови для прискореного розвитку промислових хай-тек-сегментів, надаючи їм відповідний пріоритет та стимули. Це вкрай важливо в актуальних умовах збільшення частки сировинних видів у ВВП та в експорті протягом останніх 10 років.

2. Створення інноваційної екосистеми промислових хай-тек передбачає виконання таких завдань розвитку:

  • a) Повний незалежний аудит наявних елементів екосистеми, таких як конструкторські бюро, система ВНЗ та НАНУ, наукові парки тощо, з приведенням цільових показників.
  • b) Їх розвиток до цільової моделі інноваційної екосистеми промислових хай-тек-сегментів (наразі також відсутня).
  • c) Налагодження трансферу технологій від українських наукових установ, наукових парків, лабораторій R&D, а також від міжнародних центрів та корпорацій до кінцевих замовників.
  • d) Створення мереж найефективніших структурних елементів екосистеми «Індустрія 4.0» — центрів експертизи, лабораторій R&D, технопарків, інкубаторів та акселераторів стартапів Індустрії 4.0 тощо.
  • e) Залучення інвестицій та фондів.

3. Прискорення кластеризації у сфері Індустрії 4.0 як на регіональному, так і національному рівнях. Кластери промислових хай-тек мають виконувати ряд завдань як по зростанню цінності в ланцюжках своїх екосистем, так і по зростанню експорту.

  • a) Інституціоналізація кластерних політик та ініціатив на рівні урядових структур (наразі — немає). Уряд має призначити відповідальних осіб, які плануватимуть та координуватимуть діяльність хай-тек-кластерів, зокрема щодо європейських програм кооперації.
  • b) Запуск регіональних програм розвитку Індустрії 4.0, зокрема в регіонах із найпотужнішим потенціалом промислових хай-тек-сегментів, таких як Харків, Дніпро, Запоріжжя, Київ. Це відповідальність місцевих органів влади та органів самоврядування.

4. Повномасштабна цифровізація ключових секторів промисловості, енергетики та інфраструктури:

  • a) Створення регуляторних стимулів для прискорення цифровізації як у середовищі кінцевих замовників, так і інноваторів Індустрії 4.0.
  • b) Створення дорожніх карт цифрової трансформації в цільових галузях.
  • c) Масштабна ІТ-фікація промислових секторів — перенесення кращих бізнес-практик з ІТ-індустрії разом із підвищенням цифрових знань та навичок керівників і персоналу з промисловості.

5. Інтеграція інновацій Індустрії 4.0 у стратегії оборонного комплексу та безпеки країни.

На тлі відставання від РФ за багатьма напрямами Індустрії 4.0 уряд має приділити особливу увагу конкурентоздатності та технічному переоснащенню оборонної промисловості.

  • a) Запуск спеціальних державних програм для переходу оборонних заводів на технології Індустрії 4.0 та підвищення їх інноваційності.
  • b) Інтеграція в державні програми з усунення техногенних ризиків за допомогою систем моніторингу, управління активами та предиктивної аналітики по головних об’єктах критичної інфраструктури та енергетики країни.

6. Запуск експортних програм для промислових хайтек-секторів:

  • a) Створення спеціальної торгової місії з експорту продуктів та сервісних послуг у сфері Індустрії 4.0.
  • b) У рамках цієї місії здійснювати запуск щорічних виставкових програм, насамперед на HannoverMesse, яка є вітриною Індустрії 4.0 у світі.
  • c) Запуск спеціальних програм щодо покращення експортного потенціалу промислових хай-тек-сегментів.

7. Інтернаціоналізація та інтеграція у світовий простір 4.0:

  • a) Створення окремих програм інтеграції у простір 4.0 в ЄС, зокрема інтеграції в такі європейські програми, як Horizon 2020, I4MS/DIH, Factory of the Future, а також окремі програми європейських держав.
  • b) Створення програм інтеграції в ланцюжки доданої цінності на рівні інших світових співтовариств та держав (як-от Industrial Internet Consortium тощо).
  • c) Прискорення переходу на євростандарти у сфері Індустрії 4.0, зокрема шляхом державної підтримки гармонізації переходу на стандарти IEC/ISO. Наразі така підтримка відсутня.

8. Таргетинг, або аналіз та дослідження промислових секторів з високою доданою вартістю відносно оцінки конкурентоздатності та перспектив росту.

Наразі в Україні немає ґрунтовного аналізу точних та останніх даних конкурентоздатності та потенціалу як окремих галузей, так і окремих нішових секторів промисловості — чи в машинобудуванні, чи в оцінці R&D можливостей, чи в інжинірингу. Відповідно, цільові програми інвестування наражаються сьогодні на високі ризики, стратегії не мають належної точки відліку, а бізнес-спільноти дезорієнтовані або ж мають високий рівень конфліктності щодо заявлених цілей (приклад: сільське господарство vs агропереробна промисловість).

Ключовим рішенням має стати проведення досліджень промислових сегментів із метою оцінки головних факторів конкурентоздатності — рівня R&D, якості людського потенціалу, технологічного рівня виробництв, експортного потенціалу, перспектив росту тощо. Це передбачає вибір дослідницьких агентств, здобуття відповідних інсайтів, визначення драйверів зростання, організацію комунікації результатів тощо.

Результатом досліджень має стати отримання вірогідної інформації для подальшого планування та зниження ризиків для потенційних інвесторів. Це важлива інформація для державних установ та власників підприємств.

9. ІТ-фікація, або програма просвіти та трансферу кращих практик з ІКТ-сектору в промислові сектори.

Нині промислові сектори значно відстають від тенденцій, технологій та можливостей цифрового ринку. Відсутність практик щодо сучасних технологій, які є драйверами Індустрії 4.0 (Інтернет речей, Predictive analytics, M2M, ML, 3D тощо), а також неволодіння методами управління (agile, scrum), інноваційного та інвестиційного менеджменту є реальними перешкодами на шляху до Індустрії 4.0. Також існують шкідливі підходи на кшталт «ми й так уже це робимо в нашому АСУ ТП».

Ключовим рішенням має стати «євангелізація», тобто проведення масштабних, але фокусних просвітніх ініціатив щодо інтеграції кращих ІКТ-практик у промислові сектори із залученням профільних асоціацій, вендорів, міжнародних брендів тощо. Необхідно сформувати фокусні групи експертів — носіїв знань та промоутерів — та «сплавити» їх із секторами промисловості.

Результатом має стати створення «промислових ІКТ-реакторів», тобто спільних компетентних груп — представників ІКТ та промисловості, орієнтованих на співпрацю та розробку нових продуктів і послуг. Такий підхід дасть ІКТ змогу проникнути у промисловий сектор та сприятиме появі нових розробок, R&D, інновацій.

10. Інжинірингові кластери.

В Україні відсутні ефективна інфраструктура та відповідні стимули для появи потужних розробників у промисловому інжинірингу. Їх якість та кількість можуть кардинально вплинути на промислові інновації, R&D, експортний маркетинг тощо. Діяльність компаній із промислового інжинірингу спрямовано саме на пошук та розробку нових промислових продуктів, генерацію ідей, промисловий дизайн, створення прототипів тощо.

Пошук релевантної стратегії щодо зазначеної проблеми, стимулювання появи та зростання цього важливого сегменту, насамперед для таких секторів, як харчова та переробна промисловість, металургійне машинобудування, агросектор, дасть змогу швидко створити та розвинути індустрію промислового інжинірингу.

11. Створення галузевих дорожніх карт цифрової трансформації.

Згідно з моделлю цифрової трансформації (DX) більшість промисловців, зокрема у країнах-лідерах, — це лише початківці. В Україні наразі немає в цій сфері глибоких напрацювань, які могли б прискорити рух промисловців у напрямку DX.

Ключовим рішенням є створення дорожніх карт цифрової трансформації по вибраних підприємствах та секторах промисловості. Такі карти — це план дій та ініціатив щодо цифровізації, а для багатьох підприємств — план реанімації та повернення в економічне середовище.

Результатом є не лише формальна наявність карти цифрової трансформації, а радше усвідомлення власниками та керівниками впливу цифровізації на конкурентоздатність, поява нових розробок та нова якість інвестиційної діяльності.

Ефекти від розвитку Індустрії 4.0

Згідно з даними АППАУ, показники розвитку Індустрії 4.0 по промислових підприємствах є такими:

  • зростання пропускної здатності виробництва — до 60%;
  • зростання кількості замовлень, виконаних вчасно, — до 95%;
  • скорочення запасів — до 20%;
  • зростання загальної ефективності встановленого обладнання — до 15%;
  • скорочення простоїв обладнання — до 22%;
  • економія витрат на закупівлю — до 30%.

У разі переходу на Індустрії 4.0 зростання промислового виробництва становить не менше 7–10% на рік. До того ж більшість українських підприємств значно відстають від країн ЄС чи світу, це означає, що початковий ефект від зростання буде набагато більший.

Що отримає українська економіка після ухвалення стратегічного курсу на 4.0 (за оцінками експертів, наведеними у Національній стратегії Індустрії 4.0):

  1. Зростання промислового сектору не менше ніж 10% на рік.

  2. Збереження та випереджальне зростання високотехнологічних промислових сегментів до 20% на рік. Значне зростання експорту цих сегментів.

  3. Додаткове зростання та залучення до країни інвестицій у розвиток 4.0 — як у виробництва, так і в центри R&D, інкубатори та технологічні компанії.

Якщо Україна не включиться у світовий процес 4.0., то в подальші 5–10 років (до 2030Е) це означатиме:

  • Остаточне зникнення цілого ряду українських високотехнологічних сегментів, залежних у своїй конкурентоздатності від технологій 4.0, передусім машинобудування, електричних машин та устаткування, приладобудування, біофармацевтики, енергетики.
  • Остаточний занепад низки наукових установ та численних кафедр ЗВО, відповідних до вказаних галузей. Це своєю чергою призведе до різкого скорочення освітнього, інженерного та наукового потенціалу країни.
  • Високу імпортозалежність не лише ххх-будування, а й інжинірингу.
  • Як наслідок — остаточну фіксацію економічного укладу на природних ресурсах та сировині.

Головні KPI та контрольні точки за стратегічними напрямами

2018 2019Е 2020Е 2021Е
А1 Інституціоналізація (запуск системоутворювальних елементів на рівні держави)
1 Нова промислова стратегія, затверджена всіма стейкхолдерами x
2 Прийняття та затвердження стратегії інноваційного розвитку України x
3 Створення єдиного органу координації кластерного розвитку x
4 Прийняття та затвердження стратегії Індустрії 4.0 x
5 Створення органу координації щодо 4.0 x
6 Запуск регіональних політик по 4.0 (1) 1 5 8 12
А2 Створення інноваційної екосистеми промислових хай-тек-сегментів
1 Кількість технопарків 0 1 3 5
2 Кількість центрів експертизи (4.0 та DIH) 4 6 8 11
3 Кількість інкубаторів промислових хай-тек-сегментів (2) 1 3 5 7
4 Кількість інноваторів 4.0 (3) 40 60 90 120
5 Кількість патентів, доведених до MVP після аудиту
6 Фонди 4.0 (разом із венчурними), млн доларів N/A 15 50 70
А3 Прискорення кластеризації промислових хай-тек-сегментів
1 Кількість кластерів промислових хай-тек-сегментів 5 8 12 15
А4 Повномасштабна дигіталізація
1 Кількість дорожніх карт DX по підприємствах N/A 5 8 12
2 Кількість галузевих дорожніх карт DX 0 2 5 7
3 Кількість підготовлених експертів, які надають послуги зі створення карт DX у промислових хай-тек-сегментах 2 5 10 15
4 Кількість IT-компаній, залучених до промоції, освіти та просвіти у промислових хай-тек-сегментах на вітчизняному ринку N/A 100 150 200
А5 Безпека та оборона
1 Кількість стандартів, переведених на рівень ДСТУ N/A 5 9 12
2 Дорожні карти DX для підприємств Укроборонпрому 0 2 3 4
3 Кількість галузевих CERT 0 2 3 5
А6 Експортні програми
1 Зростання експорту промислових хай-тек-сегментів за цільовими ринками, % 100 120 150 200
2 Створення постійної торгової місії Індустрії 4.0 x
3 Кількість міжнародних виставок за участю українських представників (колективні стенди) 2 5 10 15
А7 Інтернаціоналізація
1 Кількість міжнародних грантових проектів за участю українських представників N/A визна-
чити
2 Кількість альянсів із міжнародними структурами у сфері 4.0 0 2 4 7

Джерело: Національна стратегія Індустрії 4.0, АППАУ, Державне агентство з розвитку електронного урядування

Дорожня карта розвитку 4.0 до 2021 року

Джерело: Національна стратегія Індустрії 4.0, АППАУ, Державне агентство з розвитку електронного урядування

Приклади використання технологій Індустрії 4.0

Приклад цифрової економіки. Агросектор Приклад цифровізації агросектору в Україні

Джерело: «Цифрова адженда України»

Приклад цифрової трансформації. Гірничодобувна індустрія

Джерело: «Цифрова адженда України»

6.7.10 Ризики цифровізації: безробіття

У цифровізації, як і будь-якої зміни, є дві сторони медалі. Головний ризик цифрової трансформації економіки — це можливе зростання рівня безробіття.

Згідно з аналітичними матеріалами Всесвітнього економічного форуму в Давосі, кожна промислова революція справді призводила до безробіття на початковому етапі, однак уже через невеликий проміжок часу (від 1 до 5 років) виникали нові потреби та запити з боку ринку, що зумовлювало появу нових професій. Фактично, кожна промислова революція створювала нові види економічної діяльності, нові підходи, моделі, а це своєю чергою змінювало ринок праці.

Характеристики промислових революцій

Джерело: «Цифрова адженда України»

За оцінками McKinsey & Co, у світі до 2030Е через розвиток штучного інтелекту й автоматизації процесів без роботи опиняться 400–800 млн осіб (від 15% до 30% світової робочої сили).

Багато операцій, які сьогодні виконують працівники, мають потенціал для автоматизації. Згідно з даними McKinsey, близько 60% усіх професій мають щонайменше 30% видів діяльності, які може бути автоматизовано за допомогою сучасних технологій.

Є і інші оцінки, наприклад, за даними European Commission, близько 50% поточних робочих місць у світі теоретично можна автоматизувати.

А це означає, що людська праця в окремих процесах буде не потрібна.

Потенціал автоматизації окремих професій

Потенціал автоматизації окремих професій

Джерело: McKinsey Global Institute analysis

Ще один приклад - згідно з аналізом Visual Capitalist, в США до 2030Е буде цифровізовано:

  • - 50% робочих місць у сфері торгівлі;
  • - 57% робочих місць у сфері транспорту;
  • - 60% робочих місць у сільському господарстві;
  • - 60% у виробництві;
  • - понад 70% у сфері проживання й харчування.

Потенціал автоматизації у розрізі секторів

Потенціал автоматизації у розрізі секторів

Джерело: McKinsey Global Institute analysis

В Україні ситуація на ринку праці в перспективі 10 років може бути менш драматичною, ніж у розвинутих країнах. У найближчі 3–5 років цифровізація та автоматизація, навпаки, дадуть змогу розв’язати проблему дефіциту трудових ресурсів. За оцінками Українського інституту майбутнього, за останні 3–4 роки з країни виїхали 5–6 млн українців. Практично в усіх галузях сьогодні спостерігається дефіцит кваліфікованих кадрів.

Проте буде ряд секторів/сегментів, у яких українці через цифровізацію втратять роботу вже в 2020–2021ЕЕ і де гостро постане питання працевлаштування декількох сотень тисяч людей. Наприклад, у разі скорочення держапарату, чиновників тільки на третину без роботи залишаться 400–450 тис. осіб.

Ми пропонуємо такі опції для розв’язання проблеми працевлаштування:

  • стимулювання самозайнятості. Україні потрібна стратегія, яка передбачатиме програми навчання громадян основам підприємництва та ведення бізнесу, а також допомогу в наданні кредитів під невеликий відсоток;

  • формування культури «навчання протягом усього життя», освоєння українцями нових навичок і професій (у будь-якому віці);

  • створення й розвиток цифрових платформ талантів.

Але цифровізація не лише призводить до зникнення професій та зменшення використання людської праці, а й створює нові галузі (сектори, професії), надає необмежені можливості для реалізації навичок та талантів людини.

Наприклад, згідно з висновками дослідження McKinsey’s Paris office, Інтернет знищив 500 тис. робочих місць у Франції за попередні 15 років, але водночас створив 1,2 млн інших. Тобто замість одного знищеного робочого місця створювалися 2,4 нового.

Таким чином, тотальна цифровізація та розвиток цифрової економіки в Україні так чи інакше супроводжуватимуться на першому етапі негативними процесами втрати роботи громадянами, проте саме цифровізація і створить нові напрямки, котрі уже через декілька років (а то й менше) зумовлять новий попит, що, як показує досвід промислових революцій, буде набагато більшим за попит на «руки та мізки» минулого періоду.

Згідно з дослідженнями Українського католицького університету, цифровізація призведе як до появи нових робочих місць, так і до істотної трансформації наявних.

1. Учитель

У 2030Е новітні технології дадуть учням можливість досліджувати дно Індійського океану або єгипетські піраміди, не виходячи з класних кімнат.

Учителі як експерти зможуть створювати індивідуальні навчальні програми з урахуванням потреб учнів, що допоможе тим досягати успіху в житті.

2. Герокінезіолог

У майбутньому людям усе успішніше вдаватиметься долати старіння. І важливу роль тут відіграватимуть люди такої професії — володіючи знаннями в галузях геріатрії й кінезіології.

Вони не лише покращуватимуть здатність літніх людей рухатися, залишатися міцними й гнучкими, а й сприятимуть загальному благополуччю, надихаючи на нові починання.

3. Естетист

Спеціаліст цієї професії допомагатиме людям трансформувати свою зовнішність для особливих випадків, використовуючи тимчасові протези для обличчя, грим, який реагуватиме на зовнішнє середовище, та інші модифікації тіла.

4. Аналітик автотранспорту

У майбутньому автобусами й потягами керуватимуть комп'ютери. Та проблеми, які вимагатимуть участі людини, вирішуватимуть аналітики автотранспорту.

Вони допомагатимуть транзитним пасажирам дістатися пункту призначення і гарантуватимуть, що транспортна система працює ефективно й без перешкод.

5. Спеціаліст із сонячних технологій

За 112 годин Сонце дає стільки енергії, скільки можна виробити з усіх запасів нафти, вугілля і природного газу на Землі.

Акумулювання цієї маси енергії за допомогою сонячних технологій під керівництвом людей такої професії дасть нам можливість виробляти електроенергію, вкрай необхідну для комфортного життя людини.

6. Шкільний дієтолог

Шкільний дієтолог гарантуватиме, що учні отримуватимуть харчування відповідно до їхніх особистих фізіологічних потреб.

Також шкільні дієтологи навчатимуть дітей правильно та збалансовано харчуватися.

7. Ренатуралізатор

Завдання людини цієї професії — компенсувати шкоду, завдану екології сільської місцевості людьми, фабриками, машинами та інтенсивним монокультурним сільським господарством.

8. Персональний веб-менеджер

Людина цієї професії матиме завдання "очистити" онлайн-персону свого клієнта, вистежуючи та коригуючи незручну чи неточну інформацію або зображення, захищаючи приватне життя й репутацію людини.

9. Містопланувальник

2030 року люди саме цієї професії розроблятимуть проекти забудови міст.

Ці проекти збалансовуватимуть соціальні та культурні потреби громадян і вимоги до навантаження на довкілля.

10. Посол із культури компанії

Людина цієї професії відіграватиме важливу роль у забезпеченні позитивної робочої культури, тому що працюватиме частково як гуру лідерства, терапевт і координатор.

Для опанування такої професії особі потрібні добрі навички спілкування з людьми та креативне мислення.

11. Міський фермер

Ці спеціалісти намагатимуться за допомогою парників максимально зменшити споживання енергії.

Парники буде збудовано на багатоповерхівках, і вони відіграватимуть важливу роль у забезпеченні міського населення городиною.

12. Аудитор екосистем

Робота аудитором екосистем полягатиме в тому, щоб зрозуміти місцеву екосистему й запобігти її перевантаженню результатами людської діяльності.

Такі експерти консультуватимуть уряд та органи місцевої влади з питань, пов'язаних із впливом людських спільнот на локальні екосистеми.

13. Консультант із питань роботів

У майбутньому домашні рóботи працюватимуть у хатньому господарстві або дбатимуть про дітей чи літніх людей.

Тому їх власники потребуватимуть консультацій для вибору правильного робота для сім'ї, а також подальшого його програмування та обслуговування.

14. Цифровий мемуарист

Експерт у цій царині працюватиме зі збереженням пам'яті про близьких людей після їхньої смерті, визначаючи, які аспекти онлайн-ідентичності померлої людини мають зберегтися.

15. Дизайнер ігрофікації

Ігри створюються не тільки для дітей. Вони є прекрасним засобом навчання для людей будь-якого віку.

Дизайнер з ігрофікації вноситиме ігрову логіку до повсякденних видів діяльності, подій, продуктів і послуг.

16. Експерт зі спрощення

Головним завданням у цій професії буде спростити та пришвидшити процеси організації та роботи бізнесу в різних галузях.

Експерти зі спрощення поєднуватимуть навички з дизайну та соціології з компетенціями математичної геніальності.

17. Архітектор віртуальної реальності

Експерт цієї сфери розроблятиме загальні та індивідуальні додатки, що відповідатимуть психічним та емоційним особливостям користувачів і даватимуть змогу відпочивати та працювати у віртуальному світі.

18. Інженер 3D-друку

Особа, яка розуміється на створенні або перетворенні тривимірних моделей для їх друку.

Також людина цієї професії знатиметься на технічних особливостях та налаштуванні 3D-принтерів.

19. Консультант із цифрової валюти

Мета роботи в цій професії — навчити людей, як управляти своїми заощадженнями та заробітком за допомогою правильного балансу систем, що складаються з різних видів цифрової валюти (наприклад біткоїн).

20. Бібліотекар

Бібліотека 2030 року складатиметься з елементів музеїв, театрів, парків і шкіл.

Бібліотекарі володітимуть не лише традиційними для професії навичками, але й навичками консультування з гуманітарних та соціальних проблем і координування локальних проектів.

Затребувані будуть професії, що вимагають соціальних і емоційних навичок, просунутіших когнітивних здібностей, таких як логічне мислення і творчий підхід.

Очікується значне зростання зайнятості в таких секторах, як AI, робототехніка і блокчейн.

Блокчейн, наприклад, являє собою нову галузь, яка використовуватиметься практично в усіх сферах. Це створить попит на професію архітектора блокчейна.

У найближчі 10–20 років у світі даних буде задіяно понад 100 трильйонів сенсорів. Також зростатиме кількість працівників, необхідних для налагодження зв'язку між базою даних і фізичним світом. З'явиться професія архітектора й куратора сенсорних систем.

У майбутньому 65% наших дітей займатимуться видами діяльності, які ще не існують сьогодні.

Для того щоб бути затребуваною в надзвичайно мінливому світі, людина повинна постійно вчитися.

Саме тут критично важливим є принцип «знати, як навчатися протягом життя та стати самореалізованим та конкурентоздатним».

Україна має просуватися вперед із сучасною національною програмою навчання загальних та професійних цифрових компетентностей та навичок як ключових компонентів цифрової економіки. Пріоритетом уряду повинні стати створення та координація відповідних ініціатив та надання ресурсів.

Державна стратегія раннього запобігання ризикам зменшення кількості робочих місць має декілька рівнів реалізації:

  • освітянський, тобто створення академічних програм та освітянської інфраструктури для планової підготовки кадрів під нові спеціальності;
  • програми перекваліфікації громадян та програми адаптації громадян;
  • структурні ініціативи: оновлення державного класифікатора професій, тобто розробка та затвердження переліку цифрових професій (на основі вимог ринку праці, цифрових трендів), їх запровадження у профільних навчальних закладах.

6.7.11 Кібербезпека: управління викликами

Масштабна цифровізація сфер життя призведе до того, що громадяни України та бізнес усе більше потерпатимуть від зростання кіберзлочинності. Наприклад, під час покупок або здійснення банківських операцій в Інтернеті.

Найнебезпечнішими для економіки та громадян є кібератаки на критичну інфраструктуру (енергозабезпечення, транспортне управління, банківський та телекомунікаційний сектори, медичне обслуговування, водопостачання тощо).

Нарешті, все складніші та взаємопов'язаніші цифрові технології призводитимуть до виникнення нових форм кібератак (т. з. вразливості «нульового дня»).

Україна та її спеціалізовані організації мають співпрацювати з усіма зацікавленими сторонами, особливо на європейському рівні, задля забезпечення національної кібербезпеки та кіберзахисту. Розробка технічних та організаційних рішень мають, з одного боку, не обмежувати можливостей, які відкриває для країни перехід до цифрових технологій, а з іншого — забезпечувати відповідний рівень довіри та безпеки кожному користувачу.

Національна система кібербезпеки України повинна:

  • забезпечити передню лінію оборони проти кіберзагроз шляхом посилення загальної ситуаційної обізнаності щодо інцидентів, вразливостей та загроз у середовищі державних установ, на об’єктах критичної інфраструктури, у громадському сегменті;
  • запобігати вторгненням завдяки обміну інформацією та впровадженням контрзаходів, здатних зменшити поточні вразливості;
  • захищати від повного спектру загроз шляхом підвищення контррозвідувальних та розвідувальних можливостей;
  • зміцнити середовище кібербезпеки через освітянські, медійні громадські ініціативи;
  • стимулювати та забезпечувати проведення кібернавчань, досліджень і розробок у сфері кібербезпеки.

Відповідно до Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», затвердженої Указом Президента України Стратегії національної системи кібербезпеки та відповідних рішень Ради Національної безпеки та оборони України, ключовими елементами Національної системи є:

  • - організаційно-технічна модель,
  • - відповідні її елементи — від національних центрів управління кібербезпекою до відповідних галузевих, приватних та інших центрів управління безпекою (SOC, Security Operations Centers) або центрів реагування на кіберзагрози (CERT, Computer Emergency Response Team).

Критичні завдання:

  1. Скласти та затвердити перелік систем критичної інфраструктури (СКІ).

  2. Провести аудит стану кібербезпеки СКІ з наданням відповідних рекомендацій щодо збільшення рівня захищеності та реагування на інциденти.

  3. Створити центральні (ДССЗЗІ та СБУ вже створені) та галузеві центри запобігання кіберінцидентам та реагування на них (SOC, CERT) (згідно з європейською практикою, транспортний, енергетичний, фінансовий, телекомунікаційний, медичний, продовольчо-забезпечувальний рівень).

  4. Розробити галузеві стандарти (настанови, інструкції) з кібербезпеки об’єктів СКІ та визначити механізми перевірки їх дотримання та оцінки виконання.

  5. Розробити методику та заходи щодо проведення лабораторних та польових кібернавчань для спеціалістів та керівників СКІ та державних установ.

Довіра користувачів — істотний показник не лише для цифрової комунікації та транзакцій між громадянами, а й для бізнес-моделей, на яких базуються електронна економіка та комерція.

Держава має докласти всіх зусиль, щоб суспільство знало про наявні ризики, а також надати консультаційну та технологічну підтримку у впровадженні та використанні захищених інформаційно-комунікаційних систем, інфраструктур, платформ тощо.

6.7.12 Дорожня карта реалізації стратегії розвитку цифрової економіки

Цифровізація економіки не є самоціллю, а виступає лише інструментом для досягнення стратегічних цілей України та візії української економіки 2030Е (визначено у Розділах 3–4 Стратегії).

Ключові стратегічні цілі, які стоять перед Україною у перспективі до 2030Е:

  • - Збільшити номінальний ВВП України у 8 разів — до 1 трлн дол. у 2030Е (ВВП 2018 р. — 130,5 дол.)

  • - Стати впливовим регіональним суб'єктом, самостійним, незалежним в ухваленні економічних і геополітичних рішень, наскільки даватиме можливість це здійснити глобальна ситуація

  • - Забезпечити вищий за середній показник у Європі та країнах-сусідах рівень доходів і якості життя українців (номінальна середньомісячна заробітна плата у 2030Е не нижче ніж 2700 дол.; середньомісячна пенсія — 775 дол.)

  • - Створити умови для зростання капіталізації українського бізнесу

У Розділі 4 ми писали, що українська економіка не матиме швидкого розвитку, зробивши ставку на традиційні індустріальні сектори (металургію, важке машинобудування тощо).

Щоб у 2030Е досягти ВВП 1 трлн дол., потрібно найближчі 3–4 роки активно стимулювати процес проникнення технологій та інновацій у галузі економіки, які потенційно могли б показати значне зростання, а саме:

  • - машинобудування;
  • - військово-промисловий комплекс;
  • - транспорт та логістика;
  • - агросектор;
  • - харчова та переробна галузь;
  • - деревообробка;
  • - металургія.

Окремо слід сфокусуватися на створенні промислових кластерів із присутністю в них високотехнологічних напрямків, таких як:

  • - робототехніка;
  • - біоінженерія;
  • - 3D-принтинг;
  • - штучний інтелект з акцентом на глобальний ринок.

Саме через технологізацію галузей економіки, надання бізнесу стимулів до цифровізації та паралельного розвитку високотехнологічних напрямків, за оцінками UIF, цифрова економіка потенційно складе до 65% ВВП у 2030Е.

Розвиток цифрової економіки в Україні дасть можливість:

  • Створити умови для 8–10-кратного збільшення економіки протягом подальших 10 років.
  • Набагато збільшити продуктивність праці (за оцінками UIF, для досягнення ВВП 1 трлн дол. продуктивність має зрости в 8,5 разу — до 71 тис. дол. на одного зайнятого. Це відповідає нинішньому рівню продуктивності у високотехнологічних секторах таких країн, як Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Швеція)
  • Здійснити технологічний стрибок української економіки.
  • Істотно підвищити конкурентоздатність української економіки на глобальних ринках.
  • Створити нові бізнес-моделі, нові сегменти та сектори, можливості швидко, зручно, дешево розвивати, масштабувати та капіталізувати будь-який бізнес.
  • Створити нові робочі місця, попит на нові професії.

Програма «Цифровий спринт» (33 кроки для розвитку в Україні цифрової економіки):

№ п/п Назва заходу (рішення) Термін Відповідальні виконавці
1. Політична заява, демонстрація лідерства та презентація бачення Президента України щодо розвитку цифрової країни та цифрової економіки 2019 Президент України
2. Визначити принципи та політику цифровізації, здійснити аудит чинного законодавства та законодавчих бар’єрів, закласти основу створення Цифрового кодексу України як комплексного нормативно-правового підходу до зазначеної сфери 2019 Громадський сектор, експерти та фахівці ринку, Верховна Рада України (ВРУ)
3. Визначити пріоритетні ключові показники цифрового розвитку України, базуючись на світових рейтингах та індексах 2019 Президент України
4. Створити національну систему цифрової статистики та започаткувати національні моделі обрахування цифрової економіки (цифрового ВВП), цифрової індустрії, цифрової доданої вартості тощо 2019 Кабінет міністрів України (КМУ)
5. Створити ефективну управлінську модель для реалізації проектів цифрових трансформацій національного, регіонального та галузевого рівнів. Спільно із профільними громадськими та експертними колами започаткувати інститут проектних менеджерів — уповноважених з цифровізації, тобто Офіс ініціації, підготовки та координації національних ініціатив та проектів цифровізації, в основі якого лежить модель державно-приватного партнерства 2019 Громадський сектор, Адміністрація президента (АП), КМУ
6. Створити інфраструктуру залучення інвестицій та доступу до капіталу для реалізації проектів цифрових трансформацій. Визначити інвестиційні можливості, створити відповідний веб-ресурс. Залучити до управління такою інфраструктурою компанію із Великої четвірки аудиторських компаній 2019 КМУ
7. Визначити та законодавчо закріпити цифрові права людини (рівний доступ до технологій, цифрових інфраструктур, цифрових можливостей) 2019 Громадський сектор, АП, ВРУ
8. Розробити дорожню карту та реалізувати відповідні ініціативи для 90–100% покриття країни цифровими інфраструктурами, вказаними нижче, із залученням приватного бізнесу та моделей державно-приватного партнерства 2019 Громадський сектор, НКРЗІ, КМУ
8.1

Опорні інфраструктури:

  • фіксована інфраструктура широкосмугового доступу до Інтернету (ШСД): магістральні, дистрибуційні та локальні мережі, точки обміну трафіком тощо;
  • мобільна інфраструктура зв’язку та широкосмугового доступу (3G, 4G, 5G);
  • радіоінфраструктура (LoRaWan тощо) для проектів Інтернету речей (сенсори, датчики тощо);
  • радіоінфраструктура (насамперед Wi-Fi на рівні міст, селищ, різноманітних закладів туристичних об’єктів тощо);
  • обчислювальна інфраструктура (т. з. хмарна, або віртуалізована, інфраструктура);
  • інфраструктура кібербезпеки.
8.2

Сервісна інфраструктура:

  • - інфраструктура ідентифікації та довіри (citizen ID, Bank ID, mobile ID);
  • - інфраструктура відкритих даних;
  • - інфраструктура державних послуг (e-government);
  • - інфраструктура інтероперабельності («Трембіта», згідно з європейською ISA);
  • - інфраструктура e-комерції та e-бізнесу (e-contract, e-invoicing, e-logistics);
  • - транзакційно-процесингова інфраструктура (онлайн-платежі, інструменти cashless, сервіси fintech);
  • - інфраструктура життєзабезпечення (цифрові медичні, освітянські, транспортні, логістичні та інші системи, системи громадської безпеки);
  • - геоінформаційна інфраструктура (прив'язки цифрових даних до просторових об'єктів);
  • - промислові цифрові інфраструктури (Індустрія 4.0).
9. Здійснити покриття широкосмуговими мережами доступу до Інтернету 100% об’єктів соціальної інфраструктури, ключових вузлів транспортної інфраструктури, туристичних маршрутів, закладів культури, об’єктів культурної спадщини, історії, об’єктів дозвілля та відпочинку 2020 КМУ, приватний та громадський сектор
10. Затвердити вимоги до універсальних цифрових послуг для громадян (стандартний обов’язковий мінімум), тобто стандартних пакетів цифрових послуг в освіті, медицині, екології, безпеці, соціальній та інших сферах, котрі мають бути доступними в цифровому режимі для кожного громадянина та відповідати визначеним технологічним та функціональним параметрам 2019 КМУ
11. Визначити та законодавчо закріпити принципи цифрового пріоритету (digital by default). Мета — надати пріоритетності цифровим та електронним процесам та системам у взаємодії із державою, правоохоронними органами, між суб’єктами підприємницької діяльності. 2019 Громадський сектор, АП, КМУ, ВРУ
12. Упровадити на рівні держави управлінський алгоритм «цифровий фільтр», тобто при прийнятті рішень, ініціатив тощо національного, регіонального, галузевого рівнів обов’язкова процедура аналізу на наявність цифрових варіантів реалізації тих чи інших ініціатив 2019 КМУ
13. Створити Електронний демографічний реєстр громадян України із використанням блокчейн як основу управління соціальною сферою, бюджетними процесами, а також як платформу цифрової аутентифікації для численних проектів цифровізації 2021 КМУ
14. Упровадити моделі державно-приватного партнерства у сфері електронного урядування та реалізації принципу «держава у смартфоні», реалізувати 50 пріоритетних електронних послуг для бізнесу 2019 КМУ
15. Підготувати та впровадити концепцію використання технологій розподіленого реєстру (блокчейн) в інфраструктуру державних реєстрів, регістрів, кадастрів та інші критичні державні інформаційні ресурси 2019 КМУ, громадський сектор
16. Упровадити уніфікацію та стандартизацію типових ділових процесів державних установ (від міністерств до муніципалітетів) та реалізувати проекти переходу до моделі їх аутсорсингу, включно із запровадженням сервісних моделей (зокрема хмарних) для створення, розвитку та підтримки відповідних ІТ-інфраструктур 2020 КМУ
17. Визначити механізми трансферу від світових університетів відповідного навчального контенту, курсів, спеціалізацій у сфері цифровізації, цифрових трансформацій, цифрової економіки та створити в Україні повноцінні сучасні освітянські заклади, інфраструктури та платформи для підготовки фахівців та спеціалістів 2019 КМУ
18. Розробити та впровадити дорожні карти цифрових трансформацій для топ-5 галузей економіки та ключових сфер життєдіяльності (освіта, медицина, екологія, транспорт, міста тощо) 2019 АП, КМУ
19. Розробити систему стимулювання розвитку цифрової економіки, надання стимулів та заохочень бізнесу для здійснення проектів технологізації та цифровізації, розвитку Індустрії 4.0 2020 КМУ
20. Гармонізуватися із міжнародними стандартами Індустрії 4.0, впровадити галузеві центри трансферу технологій, інжинірингові кластери промислово-технологічного спрямування 2020 КМУ
21. Зняти законодавчі та інституційні бар’єри технологізації українського бізнесу та громадян, насамперед із метою переходу від паперового документообігу (контракти, рахунки, чеки, акти виконаних робіт тощо) до електронного (європейські аналоги e-contracting, e-invoicing, e-logistics тощо) 2020 КМУ
22. Реалізувати комплексну кросплатформову програму набуття цифрових компетентностей та навичок для громадян України зі створенням відповідних стимулювальних умов для розвитку т. з. неформальної освіти, особливо в регіонах 2020 АП, КМУ
23. Доповнити Державний класифікатор професій сучасними цифровими спеціальностями на основі вимог ринку праці та цифрових трендів, із подальшою розробкою відповідної програми їх запровадження у профільних навчальних закладах та службах зайнятості 2019 КМУ
24. Запровадити програму «Проекти цифрових трансформацій національного масштабу» як перелік ініціатив та проектів цифрових трансформацій у таких критичних сферах, як громадська безпека та захист, охорона здоров’я, система освіти, державне управління, електронне урядування, електронна ідентифікація, електронна демократія, екологія та охорона навколишнього середовища, «розумні» міста (смарт-сіті), електронні платежі та розрахунки (cashless economy), соціальна сфера, електронна митниця, електронний бізнес, цифрові робочі місця, транскордонна е-комерція 2019 АП, КМУ
25. Упровадити прозорий механізм фінансової участі держави у стимулюванні індустрії стартапів, підтримки проривних технологій та наукових розробок — через розвиток державно-приватного партнерства з українськими науковцями, міжнародними фондами та фінансовими інституціями 2019 АП, КМУ, ВРУ
26. Розробити та впровадити стратегію розвитку української науки та реформування Національної академії наук як майбутньої платформи інноваційно-економічної взаємодії науковців, бізнесу, освіти 2019 АП, КМУ, ВРУ, громадський та експертний сектор
27. Упровадити ефективний механізм залучення в Україну висококваліфікованих фахівців, інноваторів, стартапів, а також спростити правила отримання міграційних документів, реалізувати концепцію отримання цифрового громадянства з відповідними стимулами та вигодами 2019 КМУ
28. Створити пілотні проекти електронного голосування на виборах із механізмами відповідного захисту голосів виборців через технології блокчейн 2020 АП, КМУ, ВРУ, громадський та експертний сектор
29. Створити правове поле для розвитку сфери криптовалют, розробити відповідне законодавство, регуляторні та інші правила 2019 КМУ, ВРУ
30. Реалізувати пілотні проекти щодо токенізації державних активів (на прикладі родовищ природних ресурсів, об’єктів приватизації) та створення Національного блокчейну України («токен UA») 2020 КМУ
31. Забезпечити виконання Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» 2020 КМУ
32. Створити центри запобігання кіберінцидентам та реагування на них у сфері критичних інфраструктур (Security Operations Center та Computer Emergency Response Teams) у таких галузях: транспортна, енергетична, фінансова, телекомунікаційна, медична, продовольчо-забезпечувальна) 2019 КМУ
33. Розробити галузеві стандарти (настанови, інструкції) з кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури та визначити механізми перевірки їх дотримання та оцінки виконання 2019 КМУ

Джерело: експерти «Цифрової адженди України»

Стратегічні рішення щодо розвитку цифрової економіки:

№ п/п Назва заходу (рішення) Відповідальні виконавці
1. Проактивна участь Президента України та державних установ щодо розвитку цифрової економіки та суспільства (т. з. цифрової адженди та форсованого сценарію цифровізації) Президент України
2. Усунення перешкод законодавчого та нормативного характеру, які заважають розвитку цифрової економіки ВРУ
3. Запровадження стимулів і мотивацій для бізнесу, індустрій економіки в цілому з метою заохочення їх до цифрової трансформації КМУ
4. Створення та розвиток цифрових інфраструктур як основи для використання цифрових технологій у повсякденному житті і платформи для досягнення ефективності економіки в цілому КМУ, НКРЗІ
5. Стимулювання попиту на цифрові технології з боку громадян та реалізація масштабних інфраструктурних проектів цифрової трансформації на основі принципів державно-приватного партнерства (в освіті, медицині, транспорті, туризмі тощо) КМУ
6. Розвиток та стимулювання цифрового підприємництва через створення умов для інноваційної діяльності через упровадження відповідних фінансових, управлінських механізмів АП, КМУ
7. Розвиток та поглиблення цифрових компетенцій громадян, формування потреб у суспільства та громадян до використання цифрових послуг і технологій КМУ

Джерело: експерти «Цифрової адженди України»

6.7.13 Оцінка макроефектів від цифровізації для ключових стейкхолдерів

Світ вступив в нову епоху, в якій вплив цифрових технологій дедалі більше відчувається в усіх секторах економіки.

Як саме цифровізація впливає на ВВП?

1. Цифровізація кардинально змінює традиційні галузі й сектори. Відбувається зміна класичних бізнес-моделей, аналогові процеси та операції перетікають в Інтернет, з'являється можливість формувати персональні пропозиції для кожного окремого клієнта. Автоматизація та роботизація мінімізують потреби в людському ресурсі, стрімко підвищуються ефективність і продуктивність праці.

Приклади: Alibaba не веде власної торгівлі, Uber не володіє жодною машиною, Amazon не має фізичних магазинів. Порт Роттердам перетворюється в єдиний цифровий простір за допомогою IoT (Інтернет речей). У порту встановлюються «цифрові дельфіни» — інтелектуальні датчики, що забезпечують підтримку транспортних потоків, включаючи перевезення вантажів. «Дельфіни» здатні до самонавчання, їх основа — нейромережі.

Кардинальні зміни відбуваються й у тих галузях, які вважаються базовими для української промисловості, — металургії, видобутку нафти й газу, енергетиці, АПК тощо.

Приклади: виробник сталі Thyssekruppcobots упроваджує коботів (cobots) на своїх заводах. Нафтогазовидобувна компанія BP активно використовує IoT для моніторингу стану своїх свердловин. Shell експлуатує систему Sensabot — віддалено контрольованих роботів, здатних функціонувати в локаціях, небезпечних для людини. В агросекторі створюються спеціальні роботи, які зможуть знищувати бур'яни, не використовуючи пестицидів.

2. Цифровізація створює нові сектори й сегменти, так само, як і нові професії. За оцінками Українського Інституту Майбутнього, до 60% доданої вартості в Україні в 2030Е буде створено в нових високотехнологічних секторах економіки, в таких як штучний інтелект, робототехніка, біоінженерія, 3D-принтинг, наномедицина та інші. В майбутньому 65% наших дітей займатимуться видами діяльності, які ще не існують сьогодні.

Цифрова економіка — це не окремий сектор ВВП, як, наприклад, індустрія ІКТ або промисловість, це платформа, яка пронизує всі сектори економіки, кардинально змінює їх, змінює саму структуру української економіки, створює нові сегменти і навіть галузі.

Вплив цифровізації визначається доданою вартістю, яку вона створює для кожної галузі економіки або сфери життя на макроекономічному рівні, або для конкретного продукту чи послуги — на мікрорівні.

Головний ефект цифровізації — це зміна ланцюжків створення доданої вартості. Технології та цифровізація витіснятимуть людину зі звичних для неї процесів — виробництва, сфери обслуговування, розваг, торгівлі, освіти й навіть медицини.

При тому в бізнесу кардинально зросте окупність інвестицій (ROI). За оцінками Digital Spillover, ROI для цифрових технологій у 6,7 разів вище, ніж для традиційних.

Згідно з результатами досліджень у звіті Digital Spillover, кожен долар, інвестований у цифрові технології, зумовлює зростання ВВП на 20 дол., тобто мультиплікатор інвестицій дорівнює 20. Для порівняння: мультиплікатор традиційних інвестицій (нецифрових) становить 2–8 (залежно від галузі).

Що отримають ключові стейкхолдери від цифровізації:

1. Ефекти від цифровізації для економіки України й бюджету

Показник 2021Е 2025Е 2030Е Усього у 2021–2030ЕЕ
Інвестиції в цифрову інфраструктуру $0,7 млрд $3 млрд $6 млрд $16 млрд
Інвестиції в цифровізацію виробництв, бізнесу, промисловості $1,5 млрд $5 млрд $14 млрд $70 млрд
Приріст продуктивності праці за рахунок цифровізації +1,1% +13% +13%
Додатково створений ВВП за рахунок цифровізації (тільки ефект від інвестицій та підвищення продуктивності) $17 млрд $93 млрд $280 млрд $1 260 млрд
- додатковий ВВП у % +11% +44% +95%
Додаткові надходження до Бюджету $3,2 млрд $17 млрд $50 млрд $240 млрд
Кількість створених робочих місць (без урахування експортної ІТ-індустрії), осіб 150 000 300 000 700 000
Частка цифрової економіки в Україні (в загальному ВВП) 3% 15% 65%

Джерело: оцінки експертів ініціативи «Цифрова адженда України», Ukrainian Institute for the Future на базі Digital Dividend: Policies to Harness the Productivity Potential of Digital Technologies

У світі використовуються різні підходи до оцінки впливу цифровізації на зростання ВВП, як і оцінки самого обсягу цифрової економіки, але уніфікованої єдиної методики поки що не існує.

Офіційна статистика (Укрстат) не обраховує обсягу цифрової економіки в Україні. Тому ми робили власні оцінки, що базуються на численних дослідженнях міжнародних організацій.

Ми оцінили макроекономічний ефект через оцінку впливу інвестицій в цифрові технології та цифрові інфраструктури на ВВП, а також через оцінку зростання продуктивності за рахунок цифровізації.

2. Ефекти від цифровізації для українського бізнесу*:

  • зростання промислового виробництва на 7–10% на рік;
  • зростання високотехнологічних сегментів до 20% на рік;
  • зростання пропускної здатності виробництв — до 60%;
  • зростання кількості замовлень, виконаних вчасно, — до 95%;
  • скорочення запасів — до 20%;
  • зростання ефективності встановленого обладнання — до 15%;
  • скорочення простоїв обладнання — до 22%;
  • економія витрат на закупівлю — до 30%;
  • додаткове залучення до країни інвестицій у розвиток Індустрії 4.0 — як у виробництва, так і в центри R&D, інкубатори та технологічні компанії.

* згідно з оцінками АППАУ, експертів ініціативи «Цифрова адженда України», даними Національної стратегії Індустрії 4.0

3. Ефекти від цифровізації для громадян*:

  • Зростання економіки і, як наслідок, зростання доходів, зарплат. Додатковий приріст середньої зарплати за рахунок цифровізації складе від 11% у 2021Е до 95% у 2030Е (оцінки UIF)

  • Зростання тривалості та якості життя (кожний громадянин отримає доступ до якісної медицини, зокрема профілактичної, що особливо змінить якість життя у віці старше 60–70 років; доступ до якісної освіти; буде гарантовано безпеку кожної людини; взаємодія громадян із державою відбуватиметься через електронний кабінет, що економитиме купу часу, грошей та забезпечуватиме психологічний комфорт українців тощо).

  • Кожен українець отримає такі можливості:

    • - легко капіталізувати себе, свої знання, вміння та навички завдяки використанню цифрових технологій;
    • - створювати, розвивати та продавати свої ідеї, продукти та послуги через онлайн-сервіси та платформи, через власні боти та цифрові особисті «копії», без посередників і роботодавців;
    • - легко, зручно та швидко створювати бізнес із нуля та отримувати дохід від реалізації свого творчого потенціалу, креативних ідей та інтелекту.

* згідно з оцінками експертів ініціативи «Цифрова адженда України» та Українського Інституту Майбутнього.

Ми привели лише деякі можливі ефекти й вигоди від цифровізації для української економіки. Насправді реальні наслідки можуть виявитися ще непередбачуванішими і приголомшливішими. Адже люди мислять лінійно, а зміни відбуваються експоненціально. Але в кожному разі вибір шляху, яким піде Україна, за нами — українцями.

Економічний вплив. Цифровий стрибок

Джерело: «Цифрова адженда України», оцінки Ukrainian Institute for the Future

Автори:

  1. Валерій Фіщук, BDM/GR Cisco, член ради директорів Digital Transformation Institute, віце-президент асоціації «Інноваційний розвиток України»

  2. Володимир Матюшко, кандидат технічних наук, незалежний експерт з ІКТ, член правління NGO «Central and Eastern Europe Business Council (CEE BC)»

  3. Єгор Чернєв, консультант з інновацій та цифрової трансформації, голова ГО Innovation Nation, член ради руху Industry 4.0 Ukraine

  4. Олександр Юрчак, генеральний директор Асоціації підприємств промислової автоматизації України.

  5. Яна Лаврик, експерт економічних програм аналітичного центру "Український інститут майбутнього" (UIF)

  6. Анатолій Амелін, співзасновник аналітичного центру "Український інститут майбутнього", директор програми "Економіка"

Джерела:

  1. Розпорядження КМУ від 17 січня 2018 р. №67-р «Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018–2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації»

  2. «Цифрова адженда України – 2020 («Цифровий порядок денний – 2020)», - ГС «ХАЙ-ТЕК ОФІС УКРАЇНА», 2016

  3. Матюшко В.І. Аналітичне дослідження. Широкосмуговий доступ до Інтернету в Україні: стан та перспективи. - Intel, 2012, 146 стор.

  4. Концепція АППАУ «Національна стратегія Індустрії 4.0»