Глобальні трансформації соціально-економічного життя людства, що нині розхитують світовий порядок, несуть з собою величезні наслідки для політичних систем світу. Кліматичні зміни, масове переселення народів з Глобального Півдня на Північ, регіональні демографічні зсуви, зміни поколінь, початок технологічної революції з подальшим переходом світу в пост-індустріальне суспільство – все це спричиняє надзвичайний тиск на традиційні повоєнні регіональні політичні системи.
Конструкції, збудовані майже 100 років тому, починають остаточно руйнуватися, ховаючи під собою ті країни та суспільства, які не встигли адаптуватися до нового порядку.
Глобальні світові зміни трансформують політичну реальність та змушують країни переосмислювати самі основи свого існування, радикально змінювати внутрішні порядки, а подекуди й сам фундамент, на який спиралася держава.
Зміна поколінь і технологічна революція безпосередньо впливають на електоральні настрої населення і призводять до кризи старих моделей комунікації між суспільством та елітами. Відповідно, тому настав період глибокої кризи старих ідеологічних норм та інститутів, як, наприклад, лібералізму та демократії.
У пошуках альтернативних ідеологічних концепцій і каналів комунікації з виборцями, політики відходять від того, що вважається нормою і або піднімають з глибин історії подекуди забуті меседжі, або формують щось абсолютно нове.
Персоніфікація політичного життя, занурення країн у власні внутрішні потреби, зміна демографічного портрету цілих націй, загострення протистояння між глобальними Півднем і Північчю, а також регіоналізація політичної системи світу, яка переходить у багатополярний світ – все це наслідки глобальних трансформацій, які ми спостерігаємо сьогодні.
США
Глобальні зміни створили чимало нових викликів для Сполучених Штатів. Те, що саме США опинилися у центрі всього процесу, не випадковість. Перехід світової системи від однополярного світу американської гегемонії до багатополярного світового порядку з високим рівнем регіоналізму є прямою загрозою для позицій США.
Відтак, основним викликом для Вашингтона стала криза їхньої власної гегемонії, яка відбивається сьогодні на усіх регіонах. Основними складовими кризи американської гегемонії, які б`ють по США з усіх сторін є демографічні проблеми, криза довіри до США з боку міжнародних партнерів, безлад в апараті стратегічного планування який після приходу до влади Дональда Трампа тільки посилився, фіскальна криза та ерозія американського впливу у регіональних системах безпеки.
Останнє є надзвичайно важливим, адже по мірі зменшення впливу США у регіонах, цей вакуум намагаються заповнити інші сили: конкуренти на глобальному рівні (Китай, Росія, Євросоюз, Франція, Британія, Німеччина) або ж регіональні гравці, які хочуть зайняти місце США та збільшити свою вагу за рахунок перехоплення американської частки на ринку та у сфері безпеки.
Це породжує чимало нових конфліктів між різноманітними претендентами на регіональне лідерство, особливо у регіонах, де немає чіткого лідера.
На Близькому Сході загостриться протистояння між саудівсько- еміратсько-ізраїльським блоком з одного боку та Іраном і його союзниками з іншого. У Європі Росія просуватиме ідею заміни США як основного партнера у галузі безпеки. Вже зараз РФ намагається представляти себе як альтернативу США на тлі кризи трансатлантичних стосунків, в тому числі по лінії НАТО. В Азії Китай все більше посилюватиме вплив, залишений внаслідок «відступу» США, а Африку ще чекає битва між країнами за титул претендента на регіональне лідерство.
З огляду на загострення внутрішніх проблем, адміністрація Дональда Трампа взяла курс на протекціонізм і обережний ізоляціонізм для зосередження на внутрішніх викликах. Логіка американського уряду полягала у тому, щоб зберегти свій глобальний вплив, але максимально зменшити витрати на його підтримання, передавши частину відповідальності на проамериканські регіональні союзи.
Для американців на перший план вийшли проблеми безробіття, підготовки до наслідків технологічної революції та диспропорції у розвитку різних регіонів у США, екології. Зовнішня політика США в цій ситуації буде функіонально обмежена до підтримання військово- політичної глобальної інфраструктури США на мінімальному рівні з урахуванням національних інтересів і потреб. Максима, якою буде керуватися в цій ситуації Вашингтон зрозуміла- максимум впливу за мінімум видатків.
Серед основних цілей нинішньої адміністрації Трампа – збереження долару як основної світової валюти, переформатування під себе глобальних інститутів, яким Вашингтон не довіряє, або не бачить функціональної користі, а також збереження своєї військово- технологічної потужності для конкуренції з Китаєм та іншими глобальними гравцями, щоб лишитися серед топ-держав світу на момент технологічної революції.
У внутрішній політиці Сполучені Штати будуть все більше занурюватися у проблеми соціально-економічного характеру: медичного страхування, відродження національної промисловості, закриття кордонів для мігрантів, розвитку космічної галузі для взяття першості у колонізації ближнього космосу. Центральними у цій політиці будуть зусилля Трампа та його команди зв`язати американські регіони на новій технологічній базі, ураховуючи якісно нові інноваційні моделі інфраструктури, комунікації та перевезень типу технології «Hyperloop».
Російська Федерація
Росію глобальні трансформації вдарили неймовірно сильно. Застаріла ресурсна та інфраструктурна база, слабка інституційна основа держави та внутрішня соціальна напруга сприяли прискоренню процесів деградації РФ в умовах зміни світового порядку.
Старий уклад став пасткою для Росії, з якої їй необхідно вирватися, щоб пережити період переходу однієї світової системи в іншу. З цією метою Москва намагається не допустити хаосу у себе вдома, але активно експортує його на зовнішню арену, щоб втримати свій статус «великої держави», який відкриває росіянам доступ на міжнародні форуми та переговори з глобальними гравцями.
Саме хаос є сприятливим середовищем для російської зовнішньої політики. Він допомагає Москві захищати свої інтереси та тримати під контролем критично важливі для себе регіони, наприклад периферію (пострадянський простір).
Створення осередків хаосу і дестабілізації стало магістральним напрямком російської зовнішньополітичної доктрини. Південна Осетія, Абхазія, Придністров`я, Донбас, Крим, Нагірний Карабах – всі ці ситуації слугують цій меті і дозволяють Росії тримати під контролем своє «ближнє зарубіжжя».
Російська дипломатія, краще за інших, вміє балансувати між інтересами різних гравців у небезпечних складних хаотичних ситуаціях, як, наприклад, у конфлікті в Сирії. Крім того, уміння спускатися на мікро рівень дипломатії дозволяє росіянам отримувати цінних союзників «на місцях», що забезпечує мінімальний контроль над ситуацією навіть у разі втрати регіональних і глобальних позицій.
Для Росії основним інтересом на міжнародній арені буде виживання в умовах глобальних трансформацій, які загрожують самій Росії через її старий уклад і технологічне відставання. Відтак, єдиним варіантом для них лишається виграти час і дочекатися переформатування світової системи, зберігаючи при цьому накопичені за ці роки зовнішньополітичні здобутки. Зрештою, звідси витікає ключова мета Росії - у майбутньому не тільки залишитись серед найсильніших військових держав, але встигнути встрибнути у потяг технологічної революції, яка розвертається на наших очах.
Набагато загрозливішими виглядає ситуація всередині РФ. Стрімка зміна демографічного портрету протягом останніх 10-15 років становить екзистенціальну загрозу самій ідеї російської держави. Катастрофічне зниження кількості слов`янського населення і витіснення його більш динамічними та організованими неслов`янськими етносами зі сходу та півночі Росії можуть призвести до зникнення самого поняття «Росія» як основного маркера національної ідентичності.
На це накладається і проблема закостенілості старих інститутів та ідеології. Це змушує Росію переглядати саму суть своєї глобальної місії і будувати нові глобальні точки опори (входження у нові регіональні альянси та пошук економічних ніш), на яких буде стояти нова, оновлена інституційно, Російська Держава. А під час цього переходу Москва намагатиметься максималізувати прибутки від старої ресурсної бази – нафти, газу, металургії, вугілля. Це дозволить залучити кошти для того, щоб, знову-таки, виграти час, необхідний для завершення таких фундаментальних змін.
Китай
На відміну від США, які переживають кризу власної гегемонії, і Росії, яка намагається просто пережити цей період і трансформуватися, Китай лише розпочинає свій шлях у якості глобального гравця, який повертається на місце, яке було втрачене два сторіччя назад.
Найбільша проблема для Китаю у наступні десятиліття – знайти та зайняти своє місце як імовірного гегемона у новому світовому порядку. Однак для цього Пекіну необхідно владнати кілька серйозних викликів, які стоять перед ним на цьому шляху.
У внутрішній політиці мова йде насамперед про проблему старіння нації і демографічні зсуви, специфіку культури, боргову кризу, екологію і пошук нової інституційної моделі функціонування держави. Розрив між багатими та бідними, а також між елітами та стрімко зростаючим середнім класом створює для Китаю стратегічні проблеми.
Також актуальним у наступні десятиліття буде питання зайнятості та урбанізації з огляду на зростання кількості населення, що змусить Пекін переглядати свою демографічну політику.
Важливим буде перегляд самих основ держави, оскільки нинішня комуністична ідеологія КНР все менше впливає на життя населення, особливо молоде покоління. Це поступово втягує Китай в інституційну кризу, тому Пекіну необхідно сформулювати нову внутрішню візію та місію, щоб зберегти нормальні комунікації з суспільством і надалі мати важелі для їхньої мобілізації та консолідації навколо владних еліт.
На зовнішній арені Китай вже увійшов у гонку технологій зі США, від результатів якої і залежить, яке місце посяде Китай як глобальний гравець. Найближчим часом китайці планують обігнати США за рівнем економіки. Для цього Пекіну необхідно виконати дві критично важливі умови: зберегти контроль (або посилити його) над глобальними комунікаціями та вийти на нові регіональні та локальні площадки.
Залежність Китаю від поставок сировини та основних торгових маршрутів змушує його посилювати свою вагу в різних регіонах світу для контролю над цими маршрутами, особливо на тлі загострення протистояння зі Сполученими Штатами. Саме тому зовнішня політика КНР нині концентрується на базовій глобальній ініціативі «Один Пояс, Один Шлях». Вона передбачає створення глобальної інфраструктурної мережі, підпорядкованої Китаю, в яку входять понад 70 країн світу. Від успішності реалізації проектів у межах ініціативи і залежатиме майбутня доля Китаю на міжнародній арені та те, яким чином вони використають здобутки нової технологічної революції собі на користь.
Загалом, китайська політика наступних років обертатиметься навколо численних ідей створення нового інституційного порядку з центром у Пекіні при збереженні контролю над внутрішніми процесами та поверненням собі своїх земель (йдеться про Тайвань), щоб на виході стати наддержавою No1.
Європейський союз
Мабуть, одним з найбільш драматичних ударів глобальних змін у світі був по Європейському Союзу.
Глобальна міграція призвела до збільшення міграційного тиску на країни ЄС. Всередині самих держав збільшилася проблема зміни демографічного портрету націй на тлі загальноєвропейського старіння населення. Особливо гостро це відчувається на сьогоднішній день у Німеччині, Франції, Греції, Італії, Бельгії та Нідерландах. Це потягнуло за собою кризу старих повоєнних ліберальних еліт, які виявилися не готовими протистояти своїм більш агресивним і чутливим для питань міграції опонентам з правого націоналістичного табору.
Підйом правих сил поставив під сумнів мейнстримну ліберальну ідеологію старих еліт, а також змусив ЄС замислитися над переформатуванням інститутів під нові реалії. Законсервованість цих структур ускладнює швидке вирішення проблем і реформування самого Євросоюзу.
Саме реформи у наступні роки стануть центральними у політиці ЄС, а сам блок буде занурений у внутрішні справи більше, аніж коли- небудь. Адже від того, яким шляхом підуть реформатори, залежатиме, чи вдасться ЄС уникнути загрози технологічного відставання та втриматись під тиском Глобального Півдня.
Поглиблення вищенаведених проблем штовхає Євросоюз до посилення власної безпеки. Але для цього необхідно знайти партнера. Ще нещодавно таким вважалися США. Але після приходу до влади Дональда Трампа, трансатлантичний повоєнний союз дав тріщину.
У пошуках альтернативного союзника у сфері безпеки, ЄС почав розглядати у цій ролі Росію. Утім геополітичні ризики, пов`язані з вірогідністю формування такого альянсу занадто високі для багатьох європейських країн і є загрозою для України.
Тому, для ЄС важливим є вирішення безпекової дилеми, але при цьому зберегти свою цілісність та захистити внутрішній ринок. Щоб досягти цього, Євросоюзу надзвичайно важливо стабілізувати світову та регіональні системи та уникати різких кроків на міжнародній арені. У цьому їхні інтереси схожі з Китаєм.
Основна ціль ЄС – зберегти те, що в них є і адаптуватися під нові глобальні реалії.
Франція
У цьому контексті важливою буде позиція Франції як одного з глобальних європейських гравців. Технологічна революція, демографічні зміни та криза глобальних інститутів змусили офіційний Париж зосередитися на питаннях виходу з економічної стагнації, щоб не випасти зі списку найбільш розвинутих держав у найближчі десятиліття. Для цього французьким елітам необхідно буде реформувати власні інститути та переосмислити свою роль у новому світовому порядку.
Разом із кризою старого європейського укладу, Франція втрачає найдорожче для себе – цінності і соціально-психологічний спадок Великої Французької Революції, на яких спирається сама держава. Відповідно, для французів реформування ЄС, перегляд регіональної структури безпеки у Європі та Середземноморському басейні, врегулювання демографічної кризи – це можливість вписатися у новий світовий порядок в оновленому вигляді у більш широкому сенсі.
Головна ціль Франції з огляду на проблеми Європи стане формування франко-центричної панєвропейської ідеологічної платформи для збільшення своєї ваги у ЄС та на континенті. Тоді стане можливим створення стійкої моделі безпеки у Європі та вирішення багаторічної проблеми інтеграції мігрантів у французьке суспільство. Але для реалізації таких змін необхідні ресурси. Саме тому, Франція робитиме усе, щоб зберегти свій контроль над периферією і колоніями, надто – в Африці.
Великобританія
Окрім тиску глобальних змін, Велика Британія опинилася перед величезним ризиком втратити своє місце серед найбільш розвинених держав світу та зазнати катастрофічних економічних ударів внаслідок процесу «Brexit».
Криза світових медіа, які загубилися у пошуках нових правил існування у світі fake news, напівправди та нових технологій маніпуляції інформацією, сильно б`є по позиціях Британії як глобального гравця, адже чимало інформаційних ресурсів зосереджені саме в руках британського бізнесу.
Криза глобальної безпеки лишає Британію сам-на-сам з викликами, пов`язаними з американсько-російським протистоянням, зростанням ісламського екстремізму і тероризмом у Європі. На цьому тлі ненадійність США через ізоляціоністську та протекціоністську політику Дональда Трампа лише поглиблює кризу, в якій опинилися британці. Це загрожує їм технологічним відставанням, соціальним вибухом через міграційний тиск та послабленням глобальних позицій Лондона у межах Британської Співдружності.
Але найбільша загроза Великої Британії – її власній цілісності. Через ймовірні негативні політичні та економічні наслідки від «Brexit», особливо у випадку провалу переговорів про новий договір з ЄС до кінця грудня, Велика Британія може цілком втратити контроль над внутрішніми процесами. Насамперед, це стосується відносин центру та регіонів – Північної Ірландії і Шотландії, які виступають проти виходу Британії з ЄС і погрожували влаштувати референдум про незалежність у разі невигідних умов договору з ЄС.
Тому політика Британії найближчих років зосереджуватиметься на збереженні НАТО і союзу зі США. На відміну від Франції чи Німеччини, Лондон не розглядає Росію як альтернативного партнера у галузі безпеки, тому альянс з Вашингтоном необхідно зберегти за будь-яку ціну.
Крім цього, стабілізація своїх стосунків з колишніми колоніями та контроль над Співдружністю дозволять Британії, хоча й вийти з ЄС, але зберегти свою вагу на міжнародній арені.
Нарешті, стабілізація економіки, мінімізація негативних наслідків від «Brexit» та вирішення питання інтеграції мігрантів у британське суспільство дозволять Лондону уникнути соціально-економічних криз після «Brexit».
Німеччина
Німеччина як одна з найпотужніших країн ЄС і фактичний економічний лідер Союзу перебуває у відчайдушному пошуку способу конвертувати свій економічний вплив у політичну вагу, як мінімум на рівні Європи.
В умовах, коли США поступово відходять від своїх зобов`язань по НАТО та розглядають ЄС як прямого конкурента, Німеччині вкрай важливо диверсифікувати політичний вплив глобальних гравців та сформувати нову модель регіональної безпеки.
Цілком імовірно, що в неї можуть бути вписані й інші, окрім США, глобальні партнери, такі як Китай чи Росія. Тому на зовнішній арені Німеччина все більше дивитиметься на схід та розвертатиме свою політику так, щоб стабілізувати глобальну систему та вирішити дилему безпеки.
У внутрішній політиці Берлін має визначитися, яким шляхом він прямує з огляду на кризу старих ліберальних еліт та самої ідеї демократії. Це підводить Німеччину до доленосної дилеми: піти складним і чутливим для багатьох шляхом «Великої Німеччини» або вписатися у нову архітектуру безпеки та політичну реальність у вигляді франко-німецько-центричної системи всередині Євросоюзу.
У будь-якому разі, магістральним напрямком для ФРН стане збереження ЄС, його реформування під свої інтереси та потреби, посилення своєї ваги через створення енергетичного хабу та пошук нового партнера в сфері безпеки. А на тлі ерозії американського впливу по всьому світу, Німеччина буде змушена самостійно залучатися до забезпечення системи глобальних комунікацій, від якої країна залежить.
Японія
Японська нова геополітична та геоекономічна реальність передбачає пошук Токіо свого місця в умовах, коли старі союзи руйнуються, а нові держави підносяться на регіональному та глобальному рівнях.
Основоположна ціль Японії у найближчий час – вписатися у нову архітектуру глобальної і регіональної безпеки. Головна перешкода на їхньому шляху – обмеження повоєнного світового порядку, запроваджені проти Токіо Сполученими Штатами.
Для врегулювання питань кризи безпеки, старіння нації, пошуку нових джерел енергії і контролю над глобальними комунікаціями в умовах, коли Азію захоплює Китай, а США все більше віддаляються від традиційних союзів, японці мають переступити цей психологічний бар`єр і стати на шлях захисту відкритої економіки та своїх інтересів у регіоні.
Індія
У цьому контексті для Індії найважливішим буде реалізація переходу у статус глобального гравця. Для цього Нью-Делі необхідно забезпечити себе стабільним доступом до сировини, посилити внутрішню стійкість та створити власну регіональну архітектуру безпеки на противагу своїм конкурентам – Пакистану та Китаю.
Головна слабкість Індії у конкуренції з КНР – відсутність чіткого глобального бачення себе та проектів, які можна екстраполювати на світовий рівень типу китайської ініціативи «Один Пояс, Один Шлях», яка одночасно є і філософсько-політичним підгрунтям глобальної місії Пекіна. Власне, над створенням такої концепції Індія і працюватиме найближчі роки, намагаючись зберегти умови для свого подальшого економічного зростання.